– Убитий має ім’я Калле Фаррісен, – повідомила Карі.
Вона читала вголос попередній рапорт. Симон спеціально телефонував начальнику дільниці, щоб отримати цей рапорт. І просив безпосереднього доступу до місця злочину. Зрештою, офіційно відділ іще не було усунено від розслідування.
– Симоне, – сказав начальник, – ти, звісно, оглянь там усе як слід, але не дуже захоплюйся. І ти, і я вже старуваті, щоб змагатися з молодими, хто далі дзюркне.
– Якщо ти сам застарий, за всіх не розписуйся, – відказав Симон.
– Симоне, ти мене чув.
Симон вряди-годи замислювався про це. Втім, не було жодних сумнівів щодо того, хто з них має більший потенціал. Де ж розійшлись їхні шляхи? Коли насправді вирішилось, хто з них яке посяде крісло? Хто сидітиме в кріслі з високою спинкою в офісі начальника, а хто – з обрізаними крилами – примоститься на пошарпаному стільці у відділі вбивств? І що кращий з них закінчить свій шлях завчасно, у кріслі в своєму кабінеті, з кулею з власного пістолета в голові.
– «Гітарні струни, зав’язані навколо голови жертви, нижня “мі” та “соль”, виробництва “Ernie Ball”. Кабель-подовжувач на два роз’єми виробництва “Fender”, – читала Карі.
– А вентилятор і радіатор чийого виробництва?
– Що?
– Пусте. Читай далі.
– «Вентилятор був увімкнений. За попереднім висновком судово-медичного експерта, Калле Фаррісен задихнувся».
Симон оглянув вузол, яким було зав’язано кабель.
– Схоже, що Калле змусили вдихати наркотик, спрямувавши струмінь порошку йому в обличчя. Ти згодна?
– Згодна, – відповіла Карі. – Він спромігся затримати дихання на короткий час, але зрештою змушений був здатися. Гітарні струни не дозволяли йому відвертати обличчя. Але він намагався це зробити, тому в нього є травми від тоншої гітарної струни. Героїн потрапляє йому в ніс, шлунок і легені, всмоктується в кров. Він починає відчувати дію наркотиків і вже не затримує дихання. Але дихає дедалі слабше, адже героїн пригнічує функцію зовнішнього дихання. І нарешті він взагалі припиняє дихати.
– Класичний випадок смерті від передозування, – сказав Симон. – Саме те, що відбувалося з деякими його клієнтами.
Він показав на кабель.
– А той, хто зав’язував цей вузол, – шульга.
– Ми не можемо повсякчас отак зустрічатись!
Вони обернулись. У дверях стояв усміхнений Осмунд Бйорнстад, а за ним – ще двоє людей з ношами.
– Ми хочемо забрати тіло, якщо, звісно, ви з ним закінчили…
– Ми побачили все, що хотіли, – сказав Симон, підводячись з зусиллям. – Якщо не заперечуєте, ми б тут роздивились на місцевості.
– Авжеж, прошу, – сказав слідчий КРИПОСу з легкою усмішкою, галантно звільняючи їм шлях.
Симон глянув на Карі, показуючи їй своє здивування. Вона у відповідь підняла брови, так само здивована тим, що їхній конкурент змінив платівку.
– Свідки? – запитав Симон у ліфті і подивився на бите скло.
– Немає, – відповів Бйорнстад. – Але гітарист групи, яка знайшла тіло, говорить, що на початку того ж таки вечора сюди навідувався якийсь хлопець. Казав, буцімто він грає в групі «Відчайдушна Молодь», та коли ми перевірили, виявилося, що група давно розпалась.
– Який він був на вигляд?
– Свідок каже, хлопець був у фуфайці з каптуром, накинутим на голову. Сьогодні чимало молодих людей так ходять.
– Отже, він молодий?
– На думку свідка – так. Десь між двадцятьма і двадцятьма п’ятьма.
– А якого кольору була його фуфайка?
Бйорнстад розгорнув свій ноутбук.
– Сірого, як видається.
Двері ліфта відчинились, і вони вийшли, обережно переступаючи через стрічки і прапорці, встановлені криміналістами. На цьому поверсі вони побачили чотирьох людей: двох живих і двох мертвих. Симон кивнув одному з живих. У того була кущиста руда борода, і він стояв рачки над трупом, тримаючи в руці ліхтарик у формі авторучки. Убитий мав велику рану під оком. Голову його оточував темно-червоний ореол крові на підлозі. У верхній його частині з бризок крові сформувався слід, наче сльози накапали. Симон колись намагався пояснити Ельзе, яким красивим може видатись місце злочину. Лише раз він спробував це пояснити і більше ніколи не намагався.
Інша і набагато огрядніша жертва лежала на порозі, верхньою частиною торса всередині кімнати.
Симон автоматично пройшовся поглядом по стінах і помітив кульовий отвір у стіні. Він зауважив також люк у дверях і дзеркало вгорі під стелею. Потім він відступив назад у ліфт, підніс праву руку і прицілився. Передумав і підняв натомість ліву руку. Тепер він змушений був зробити один крок праворуч, щоб кут прицілювання відповідав траєкторії польоту кулі: у голову жертви і – якщо череп не відхилив напрям польоту кулі – у місце, де куля зробила вибоїну в стіні. Він заплющив очі. Нещодавно він стояв у такій самій позиції. На ґанку будинку Іверсенів. Цілився правою рукою. Там він теж був змушений коригувати свою позицію, обираючи потрібний кут прицілювання. Він тоді трохи зійшов з вистеленої плитняком стежки, ступивши однією ногою на м’який ґрунт. Такий самий м’який ґрунт, що був навколо кущів. Але на ґрунті поруч з кам’яними плитами не залишилось такого відбитка підошви, як коло кущів.