Вони знайшли сходи у підвал, у підвалі – коридор, а в коридорі – двері в шахту ліфта. На відміну від дверей на решті поверхів, це були прості металеві двері з віконцем зі строкатого скла. На дверях була табличка: «Моторна ліфта. Стороннім вхід заборонено». Симон посмикав двері. Замкнено.
– Збігай нагору до репетиційної зали і поглянь, чи не надибаєш який-небудь кабель, – сказав Симон.
– Який саме?
– Байдуже, – сказав він і притулився до стіни.
Вона проковтнула протест, що рвався назовні, і попрямувала назад, до сходів.
За дві хвилини вона вже повернулася з кабелем на два роз’єми і спостерігала, як Симон відкрутив штикові контакти і здер пластик з дротів. Тоді він склав кабель петлею і просунув його в щілину між дверима шахти ліфта і рамою на висоті дверної клямки. Вони почули гучне клацання, і зі щілини полетіли іскри. Він відчинив двері.
– Господи! – вигукнула Карі. – Де ти цього навчився?
– Змалку я був шибеником, – сказав Симон, спускаючись на дно шахти ліфта, рівень якого був на півметра глибший за рівень підлоги самого підвального приміщення.
Він глянув на шахту ліфта знизу вгору.
– Якби я не став полісменом, то…
– Чи не ризиковано трішечки? – перервала його Карі, у якої мурашки побігли поза шкірою. – Що коли ліфт почне спускатись?
Але Симон уже рачкував у шахті, возячи руками по бетонній підлозі.
– Тобі там не бракує світла? – запитала вона, сподіваючись, що він не відчує напруження в її голосі.
– Завжди бракує, – засміявся він.
Карі мимоволі скрикнула, коли у шахті розлігся виляск і товсті, густо змащені троси почали рухатись. Але Симон швидко звівся на ноги, вхопився за цоколь і виліз із шахти в коридор підвалу.
– Ходімо, – сказав він.
Вона змушена була майже бігти за ним угору сходами через вхідні двері і через укритий гравієм майданчик.
– Стривай! – вигукнула вона, перш ніж він устиг сісти в машину, яку вони припаркували між двома занедбаними вантажівками.
Симон зупинився і подивився на неї поверх даху машини.
– Я знаю, – сказав він.
– Що ти знаєш?
– Як це бісить, коли твій напарник діє на власний розсуд і не каже тобі, що відбувається.
– Саме так! То коли ти, нарешті…
– Але ми з тобою не напарники, Карі Адель, – сказав Симон. – Я твій шеф і твій наставник. На все свій час. Тепер тобі зрозуміло?
Вона подивилась на нього. Вітерець комічно куйовдив його ріденьке волосся на блискучій шкірі лисуватої голови. Погляд його зазвичай приязних очей був сталево-жорсткий.
– Зрозуміло, – сказала вона.
– Тримай!
Він розтиснув кулак і скинув на дах автомобіля два предмети. Вона склала долоню човником і накрила обидва. Оглянула їх. Одним з предметів виявилась жовта кулька. Іншим – порожня гільза від пістолетного набою.
– Ти можеш відкрити для себе щось нове, змінивши перспективу огляду і свою позицію, – сказав він. – Таким чином твій погляд проникає в мертві зони огляду. Їдьмо.
Вона влаштувалась на пасажирському сидінні, він завів мотор, і машина рушила гравієм до воріт. Карі тримала рот на замку. Чекала. Перш ніж виїхати на шосе, він зупинився і якийсь час уважно озирався навсібіч – праворуч, ліворуч, як мають звичку робити обережні літні водії-чоловіки. Карі завжди вважала, що це пов’язано з нижчим рівнем тестостерону. Але зараз її осяяло – майже як відкриття, – що будь-яка раціональність спирається на досвід.
– Принаймні один постріл було зроблено з ліфта, – сказав він, прилаштовуючись за якимсь «вольво».
Вона досі не вимовила жодного слова.
– Твоє заперечення?…
– Це не відповідає матеріалам з місця злочину, – сказала Карі. – Знайдені на місці кулі – це саме ті, від яких загинули жертви. І ці кулі знайдені під тілами. Жертви мали лежати на підлозі, коли їх розстрілювали. З ліфта їх неможливо було застрелити під таким кутом.
– Неможливо. І до того ж у чоловіка, убитого пострілом у голову, на шкірі були ознаки порохового опіку, а в іншої жертви – спалені бавовняні волокна сорочки навколо вхідного кульового отвору. Що свідчить…
– …що вони були застрелені з близької відстані, коли лежали на підлозі. Це підтверджують також знайдені поруч стріляні гільзи і кулі в мостинах.
– Правильно. Та чи не здається тобі дивним, що двоє чоловіків спершу впали на підлогу, а вже потім їх було застрелено?
– Можливо, вони так перелякались, побачивши пістолет, що запанікували і заточились, перечепились. Чи їм наказали лягти, а тоді розстріляли.