– Резонно. А твою увагу нічим не привернула кров навколо тіла, що ближче до ліфта?
– Тим, що її дуже багато?
– Так.
З того, як він вимовляв фрази, розтягуючи слова, вона розуміла, що головне в його міркуваннях іще попереду.
– Кров текла з голови жертви й утворила калюжу, – сказала вона. – Це означає, що його не переміщали після того, як застрелили.
– Так, але край калюжі розбризканий. Начебто розбризканий. Іншими словами – кров текла, заливаючи ділянку, на яку вона раніше з силою бризнула з його голови. І з урахуванням довжини і діапазону струменя крові, жертва мала стояти, коли її застрелили. Саме тому Нільс рачкував над тілом з лупою – він не міг поєднати наочну картину слідів крові з уявленням слідства про хід подій.
– Але ти можеш?
– Звісно, – просто сказав Симон. – Убивця зробив перший постріл зсередини ліфта. Куля пройшла через голову жертви і залишила отвір, який ти бачила в стіні. А гільза від того набою впала на підлогу ліфта…
– …покотилась похилою поверхнею і впала у щілину і – додолу, в шахту ліфта?
– Так.
– Але… як же… куля в мостині?
– Вбивця вистрелив у жертву ще раз, з близької відстані.
– Вхідний отвір…
– Наш друг з КРИПОСу думав, що вбивця застосував зброю великого калібру, але якби колега більше тямив у балістиці, він би помітив, що порожні гільзи від набоїв невеликого калібру. Тому великий вхідний отвір – це насправді два невеликих вхідних отвори однієї рани від двох куль, які вбивця намагався видати як рану від одного пострілу. Ось чому він видалив першу кулю, що застрягла в стіні.
– Отже, то не була давня вибоїна, як гадав криміналіст, – підхопила Карі. – Тому на підлогу під нею насипався свіжий тиньк!
Симон посміхнувся. Вона бачила, що він був задоволений нею. І, на власний подив, вона відчула, що це її тішить.
– Подивись на опис типу зброї і серійний номер на гільзі. Вид набоїв відрізняється від того, що ми знайшли на першому поверсі. Це означає, що, стріляючи з ліфта, вбивця застосовував іншу зброю, ніж та, яку він згодом застосував до лежачих жертв. Я думаю, балістики зможуть довести, що останні постріли було зроблено з власної зброї вбитих.
– З їх власної?
– Це вже з твоєї парафії, Адель, але, як на мене, було б важко повірити, що троє типів у наркодилерському лігві сиділи геть беззбройними. Вбивця забрав їхню зброю з собою, щоб ми не виявили, що він скористався нею.
– Твоя правда.
– Питання в тому, звісно, – вів далі Симон, прилаштовуючись за трамваєм, – чому для нього так принципово, щоб ми не знайшли першу кулю і порожню гільзу.
– Хіба це не очевидно? Відбиток від ударника дасть нам серійний номер пістолета, а Реєстр вогнепальної зброї дуже скоро приведе нас до…
– Дарма. Подивись на торець гільзи. Там немає номерного відбитка. У вбивці старий пістолет.
– Гаразд, – сказала Карі, подумки зарікаючись будь-коли надалі вживати вислів «це очевидно». – Тоді я не знаю, в чім річ. Але у мене таке відчуття, що ти наміряєшся сказати мені…
– Авжеж, Адель. Зараз у тебе в руках порожня гільза до того самого типу набоїв, що були застосовані вбивцею Айнете Іверсен.
– Так, розумію. Але по-твоєму…
– Я вважаю, що вбивця намагався приховати, що він також убив Айнете Іверсен, – сказав Симон і зупинився на жовте світло так різко, що водій у машині позаду роздратовано посигналив. – Він забрав порожню гільзу з місця вбивства Іверсен не тому, що – як я гадав спочатку – на ній був знак від ударника. Він зробив це тому, що вже планував друге вбивство і робив усе від нього залежне, щоб звести до мінімуму ризик, що ми виявимо зв’язок. Б’юся об заклад, що стріляна гільза, яку вбивця забрав з дому Іверсен, має той самий серійний номер, що й гільза, яку ми знайшли у шахті ліфта.
– Той самий вид набоїв… але дуже поширений. Хіба ні?
– Авжеж.
– То чому ти такий упевнений, що є зв’язок?
– Я не впевнений, – сказав Симон, дивлячись на світлофор так, наче то бомба з таймером. – Але тільки десять відсотків населення – шульги.
Вона кивнула. Спробувала застосувати власну аргументацію. Марно. Зітхнула.
– Я здаюсь. Твій хід.
– Калле Фаррісена прив’язав до батареї шульга. Айнете Іверсен застрелив шульга.
– Щодо першого – розумію. Але щодо Іверсен…
– Мені слід було розчовпати одразу. Кут прицілювання від порога до кухонної стіни. Якщо постріл, який убив Айнете Іверсен, був здійснений убивцею з правої руки і з того місця, яке я початково визначив, він повинен був стояти однією ногою на землі, збоку від вистеленої плитняком стежки, і на м’якому ґрунті мав би залишитися слід його черевика. Розв’язання цієї невідповідності, звісно, в тому, що він стояв обома ногами на плитняку, бо стріляв з лівої руки. Кепська поліційна робота з мого боку.