Він гортав віртуальні сторінки веб-сайту клініки «Howell». Фотографії з цієї офтальмологічної клініки не мали нічого спільного з фотогалереями більшості інших американських приватних лікарень, які зазвичай нагадують п’ятизіркові готелі з усміхненими пацієнтами, захопленими відгуками і хірургами, схожими на кінозірок чи пілотів. Ця клініка умістила на своїх веб-сторінках лічені фотографії і стислу інформацію про кваліфікацію персоналу, результати застосування тих чи інших методів, посилання на статті, опубліковані у солідних журналах, і номінації на Нобелівську премію. І найголовніше: відсоток успішних результатів для тієї операції, яка необхідна Ельзе. Цифра істотно перевищувала 50 %, але не настільки, наскільки він сподівався. З іншого боку, цифра була достатньо низькою, щоб повірити в її справжність. Жодні ціни на сайті не вказувались. Але він не забув, про яку суму йдеться. Вона була такою високою, що переконувала.
Він відчув рух у темряві. То була Карі.
– Я намагалася додзвонитись тобі додому. Твоя дружина сказала, що ти тут.
– Так.
– Навіщо о такій порі?
Симон стенув плечима.
– Іноді, коли не можеш повернутися додому з хорошими новинами, відтягуєш повернення, наскільки є змога.
– Що ти маєш на увазі?
Симон проігнорував її запитання.
– Чого ти хочеш?
– Я зробила так, як ти звелів: перетрусила всі архіви, шукала всі можливі й неможливі зв’язки між убивством Іверсен і потрійним убивством на фабриці. І не знайшла бодай натяку на зв’язок.
– Тобі, звісно, зрозуміло, що це не виключає існування такого зв’язку, – сказав Симон і перегорнув сторінку на веб-сайті.
Карі відсунула стілець і сіла.
– Якщо він є, то я точно не можу його знайти. І у мене дуже пильне око. І я думаю…
– Думати завжди корисно.
– …можливо, все простіше: грабіжник нагледів дві нагоди: будинок Іверсенів і підпільну фабрику наркотиків. З першого пограбування він виніс досвід, що треба завжди вибити з жертви шифр до сейфа, перш ніж її вбивати.
Симон підняв очі від комп’ютера.
– Грабіжник, що вже застрелив двох людей, марнує півкіло «супербою» вуличною ціною в півмільйона крон, щоб забити свою третю жертву?
– Бйорнстад гадав, що це бандитська розбірка; і в такий спосіб нападники дали знак своїм конкурентам.
– Офіцере Адель, гангстери, відправляючи повідомлення, не витрачають півмільйона на поштові марки.
Карі відкинула голову і зітхнула.
– Айнете Іверсен, ясна річ, не була причетна до торгівлі наркотиками і не плуталася з таким, як Калле Фаррісен. Щодо цього, я думаю, ми можемо бути впевнені.
– Але зв’язок є, – наполягав Симон. – Чого я не можу второпати, то це – чому тепер, коли ми розкрили саме те, що він намагається приховати: тобто що існує цей самий зв’язок, – ми досі не здатні визначити, в чому, власне, цей зв’язок полягає? Якщо він насправді аж такий туманний, навіщо тоді вбивця докладав стільки зусиль, щоб приховати, що за обома вбивствами стоїть одна й та сама особа?
– Можливо, він приховує це не для того, щоб заплутати нас, – позіхнула Карі.
Вона вмить стулила рота, побачивши, якими очима витріщився на неї Симон.
– А звісно ж! Ти права!
– Хто, я?
Симон підхопився. Тоді знову сів. Ляснув по столу долонею.
– Він не турбується про те, що його особистість викриє поліція. Він непокоїться, що на це спроможеться хтось інший.
– Він боїться, що хтось прийде по його душу?
– Так. Або, можливо, він не хоче когось насторожувати своєю присутністю. Але водночас…
Симон взявся за підборіддя рукою і тихо вилаявся.
– Водночас що?…
– Усе набагато складніше. Тому що водночас він зовсім не ховається. Вбивство Калле в такий спосіб – це явне повідомлення комусь.
Симон роздратовано відкинувся на спинку і хитнувся назад зі стільцем. Вони сиділи мовчки в темряві, що дедалі густішала навколо них, а вони того й не помічали. Симон першим порушив мовчання.
– Мене не полишає думка, що життя Калле закінчилося так само, як життя деяких з його клієнтів. Дихальна недостатність внаслідок передозування. Наче вбивця – такий собі ангел помсти. Тобі це ні про що не говорить?
Карі похитала головою.
– Тільки те, що вбивство Айнете Іверсен не відповідає цій логіці: наскільки мені відомо, вона нікому не прострілювала груди.
Симон підвівся. Підійшов до вікна і подивився на вуличні ліхтарі. Під вікнами прогуркотіли два пацанчики на скейтах. Обидва підлітки були у фуфайках з каптурами.
– Ой, я геть забула, – вигукнула Карі. – Один зв’язок я таки знайшла. Між Пером Воланом і Калле Фаррісеном.