Фредрік вийшов у джинсах і футболці. Він устиг прийняти душ – мокре густе волосся було зачесане назад.
– Дещо несподівано, – сказав він. – Що…
– Чому б нам не прогулятись трішки?
Фредрік глянув на свій масивний наручний годинник.
– Слухай, я…
– До мене навідався Нестор зі своєю бригадою з наркоторгівлі, – сказав Симон досить голосно, аж якась літня пара обернулась на нього. – Але я охоче піднімуся з цією розмовою до тебе в квартиру, де зараз твоя… дружина?
Фредрік подивився на Симона. Тоді зачинив за собою двері. Вони рушили тротуаром. Шльопанці Фредріка голосно ляскали по асфальту, і луна розлягалась між будинків.
– Він заявився, щоб запропонувати мені позику. Ту позику, що я обговорював з тобою, Фредріку. Тільки з тобою одним.
– Я не звертався ні до кого на ім’я Нестор.
– Не треба називати його «ніким на ім’я Нестор», позаяк ми обидва добре знаємо, що тобі відомі як ім’я, так і сама особа. Натомість можеш скільки завгодно брехати щодо того, як мало тобі про нього відомо.
Фредрік зупинився.
– Симоне, облишмо! Влаштувати тобі кредит від будь-кого з моїх клієнтів нереально. Так, я обговорював твою проблему з третьою особою. Та чи не цього ти від мене очікував? Зізнайся, що так! По-чесному, га?
Симон нічого не відповів.
Фредрік зітхнув.
– Слухай, я лише намагався допомогти. Найгірше, що могло б трапитись, – це якби ти отримав пропозицію, від якої неможливо відмовитись.
– Найгірше, що нині деякі покидьки вважають, що знайшли спосіб на мене впливати. Вони вже зраділи: «Нарешті!» Адже досі, Фредріку, вони до мене підходів не мали жодних. До тебе – так, але до мене – ніколи.
Фредрік сперся на поручні.
– То, може, саме в цьому насправді твоя проблема, Симоне? Причина, що зашкодила тобі зробити кар’єру, на яку ти був здатен.
– Через те, що я не продавався?
Фредрік посміхнувся.
– Через свою нестриманість. Брак дипломатії. Ти ображаєш навіть тих, хто намагається тобі допомогти.
Симон подивився вниз, на стару залізничну колію, занедбану з тих часів, коли Західна залізниця вийшла з ужитку. Хтозна-чому, але йому і сумно, і радісно було переконатися, що залізничний виїм досі там, де й був.
– Ти читав про потрійне вбивство в Ґамлебюен?
– Ще б пак, – сказав Фредрік. – У газетах ні про що інше й не пишуть. Здається, в розслідуванні задіяні всі до одного співробітники КРИПОСу. Невже вам теж знаходиться там робота?
– Вони, звісно, у свою пісочницю не дуже когось пускають. Як завжди. Одним з убитих був Калле Фаррісен. Пригадуєш прізвище?
– Щось не дуже. Але якщо ваш відділ до розслідування не підпускають, навіщо тобі…
– Тому що Фаррісена свого часу підозрювали у вбивстві цієї дівчини.
Симон витяг листок з фотографією, яку він роздрукував з файлу, і подав його Фредріку. Він дивився, як той вивчає бліде обличчя з азіатськими рисами. Не було потреби оглядати решту тіла, щоб зрозуміти, що дівчина мертва.
– Її знайшли на задньому дворі. Все було влаштовано так, щоб її смерть видавалась випадковим передозуванням наркотику. Вік – п’ятнадцять років. Можливо, шістнадцять. У неї не було жодних документів, тому ми так і не з’ясували, хто вона і звідки родом. Або як вона потрапила в Норвегію. Ймовірно, в контейнері на торговельному кораблі з В’єтнаму. Єдине, що було з’ясовано, – це те, що вона вагітна.
– Ага, стривай, я пам’ятаю той випадок. Тоді, здається, хтось зізнався?
– Так. В останню мить і на загальний подив. Я про що хотів тебе запитати: чи був який-небудь зв’язок між Калле Фаррісеном і твоїм улюбленим клієнтом Іверсеном?
Фредрік знизав плечима і подивився через фіорд. Заперечно похитав головою. Симон простежив його погляд у бік лісу щогл на яхтах, пришвартованих у тій гавані, де термін «яхта» нині став означати щось трохи менше за фрегат.
– А ти в курсі, що чоловік, який зізнався і був визнаний винним у вбивстві тієї дівчини, втік з в’язниці?
Фредрік знову похитав головою.
– Смачного тобі сніданку, – побажав Симон.
Симон стояв, спираючись на вигнуту гардеробну стійку в художній галереї в Гьовікодден. Усе було вигнуте. Усе було кубістично-функціоналістське. Навіть вигнуті скляні стіни між залами. Він подивився на Ельзе. Ельзе оглядала Шагала. Вона видавалася такою маленькою, тендітною. Меншою за постаті на картинах Шагала. Можливо, через ефект, що створювали криволінійні площини.
– Отже, ти поїхав до Фредріка для того лише, щоб поставити йому одне-єдине запитання? – запитала Карі, яка стояла поруч з ним (вона приїхала за двадцять хвилин після того, як він їй зателефонував). – І ти говориш, що…