Її двоюрідний дідусь Фінеас — вона, щоправда, називала його просто дядьком — був головою Залізничного комітету та мав, як усі казали, навіть більше влади, ніж губернатор. Саме він визначав, скільки нафти може бути викачано в усьому Техасі, і це, так чи інакше, контролювало ціни. Як міркувала Джинні, це було схоже на ситуацію з рогатою худобою. У посуху всі намагалися швидше розпродати м’ясо, і тому ціни спадали (хоча коли яловичина ставала дефіцитом — вони підстрибували знову). От тільки спекулянти тепер порушують цей звичний порядок: закуповують дешевше в злидарів-фермерів, а тоді продають дорожче в містах, розповідаючи байки про посуху й дефіцит. Спекулянти наживаються там, де інші бідують; гроші тепер заробляють не в преріях, а в кам’яних будівлях. Армор і Свіфт — ось кого люто ненавидить її батько. А тим часом у Техасі видобувають більше нафти, ніж у будь-якій країні земної кулі. І щось нечасто можна почути, щоб нафтовики скаржилися на життя.
Жінка розплющила очі. Та сама величезна кімната з каміном. Ось її рука. Зморшкувата шкіра здається зовсім прозорою; браслет наручного годинника вже завеликий для такого тоненького зап’ястка. Може, вдасться бодай одненьким пальцем поворушити? Ні… Вона обвела поглядом кімнату, зупинившись на глобусі, що був не старшим за неї. Але багатьох країн, позначених на ньому, уже немає на сучасних мапах. Ні для кого немає надії. Вапно, що скріплює камін, стало кришитися — отже, він невдовзі розвалиться.
«Коли ж це сталося? — подумала Джинн. — А я й не очікувала, що стільки проживу».
Хоча то була неправда: вона завжди знала, що це інші не зможуть прожити довго.
Смерть як повсякденний супутник. На спокійній, розміреній Півночі такого немає, і Джонас чудово це відчував. Тому він і врятувався. А вона — або не розуміла, що й до чого, або ж розуміла, проте думала, що може цього уникнути. Вуглинки в каміні й далі тліють. А все ж таки — чи справді вона знала напевне, що скоїться з Полом і Клінтом? Чи це її мозок записав, наче підроблена магнітофонна плівка, щось таке, чого насправді ніколи не було?
Фінеас завжди добре ставився до Джинні. Їй важко було навіть уявити, якою впливовою людиною він був. Адже Залізничний комітет — так само, як потім ОПЕК, — контролював ціни на нафту в усьому світі! Фінеас казково розбагатів. Він легко міг або поставити на ноги, або ж безжально розтоптати будь-якого техаського нафтовика чи політика. Скільки-бо свердловин ти не пробуриш — без дозволу Фінеаса ні краплини звідти не викачаєш.
Офіс Залізничного комітету був розташований у звичайнісінькому висотному будинку. Що видавало цю надзвичайно важливу організацію — то це численні машини, припарковані біля будівлі. Яких тут тільки не було марок автомобілів: «Кадиллак-16», «Паккард», «Лінкольн-Зефір» і «Лінкольн-Континенталь»… Стіни кабінету Фінеаса були прикрашені його мисливськими трофеями. Також тут висіли «Єлловбой», вінчестер, що належав іще полковнику, і пара кольтів «Пісмейкер». А ще — почесні значки від Південно-Західної Асоціації Тваринників та Асоціації Погоничів Худоби. І, звичайно ж, світлини: ось це — слони, леви та інші тварини, на яких полював господар цього кабінету (кожне таке фото супроводжувалося детальним описом), а це — він сам із Тедді Рузвельтом на Кубі (на обличчі Фінеаса — широка усмішка: таке враження, що він почувається навіть упевненішим у собі, ніж стариган поряд із ним).
Він мав уже сімдесят п’ять років, але, коли сидів у кріслі навпроти Джинні, досі справляв на неї враження людини, сповненої сил і енергії. На полковника Фінеас був анітрохи не схожий: високий, із густим сивим волоссям, у вишуканому костюмі; ну, і його красуні-секретарки теж одягалися не абияк. Жодних ковбойських чобіт, краватки «боло» та інших проявів показної ностальгії за давніми часами. Власне, Фінеас значно більше був схожий на мешканця Сходу (наприклад, банкіра), ніж на людину, яка виросла на Заході.
Але його здоров’я вже дуже помітно слабшало. Серце. Полковник у його віці не мав таких проблем, як задишка та страшенні набряки на ногах. Тож було очевидно, що у Фінеаса немає жодних шансів дожити, як його батько, до ста років.
Секретарка принесла їм тацю з кавою та солодкими булочками. Це була красуня-брюнетка з яскраво-блакитними очима, високими вилицями та бездоганною фігурою. Звісно ж, вона, Джинні, такою вродливою ніколи не стане. Дівчина вмостилася зручніше в м’якому кріслі, споглядаючи краєвид, що відкривався з вікна: Остін було видно звідси як на долоні, і Джинні подумала, що з її ранчо сюди добиратися — якісь п’ять годин, але приїжджаєш наче до зовсім іншої країни. Фінеас привітав її із закінченням школи та заходився розпитувати про новини від Пола та Клінта, а тоді — про те, чи має вона якісь плани на майбутнє. Плани? Та ні, ще жодних не має.