Отак нам із Тошавеєм окрім двох коней дісталися два новеньких кольти, рушниця шістдесят дев’ятого калібру, майже новий патронташ, чимало пороху й куль, ніж, три висушені гарбузи з водою й чималий запас їжі (я ще й увесь одяг із тіла ворога стягнув — для Тошавея).
Індіанський поні напасався коло струмка; я заіржав, і він зразу ж підбіг до мене. Я не був більше таким упевненим, що це поні нашого друга Десять Бізонів, хоча сідло на ньому було наше, і він був увесь розфарбований жовтими й червоними відбитками рук.
Я подивився на північ. І раптом зрозумів, що дістатися Бексара мені було б дуже легко: зовсім близько звідси починалася земля з деревами й високою травою; засідок можна було вже не боятися. Доїхав би днів за вісім. Але ці думки одразу вилетіли в мене з голови, коли я згадав про Тошавея.
Ми з ним напилися чистої води та поласували сушеними яловичиною й фруктами, і я подумав, що життя не таке вже й погане. Але Тошавей сказав, що тепер саме час як слід потурбуватися про його рану, та й узявся готувати ліки з м’якоті опунції й креозотового листя. За допомогою води він зробив із цих інгредієнтів кашку та намастив її на два чистих шматки сорочки «блідолицього». А тоді сів біля струмка й звелів мені вирізати найпошкодженіші ділянки навколо рани.
— Не поспішай так, ніби тобі віжка в дупу втрапила, — сказав він. — Але й не розтягуй «задоволення».
Тошавей міцно закусив шматок дерева, і я надрізав… аж тут побачив, що він, закотивши очі, випустив паличку з рота. Вирізавши пошкоджені ділянки з обох боків рани й протягнувши крізь неї чистий шматок сорочки, я саме став заповнювати її ліками, коли Тошавей отямився. Між його ніг потік струмінь сечі, та він жодної уваги на це не звернув. Лишень подивився на рану й сказав мені, мовляв, крові витекло багато і це добрий знак. Коли я використав усю кашку, приготовану Тошавеєм, то затулив обидва боки рани шматочками опунції, а тоді не без допомоги свого пацієнта дуже туго перев’язав її шматком тієї ж таки трофейної сорочки.
Ми сіли, щоб трохи відпочити. І Тошавей сказав мені, що чудово бачив, як я застрелив їхнього воїна Ведмедя В Засідці тієї ночі, коли мене захопили в полон. Але він вирішив нікому цього не розповідати.
— А навіщо мені було це робити? — додав він наостанок.
Я промовчав. А після паузи він заговорив знову:
— Я завжди знав, що ти за людина. І тепер про це дізнається й решта нашого племені.
Відверто кажучи, я не дуже-то й удався в зміст цих слів — мені саме згадалося, як помирали мої мати й сестра. І Тошавей, угадавши мої думки, сказав іще, що його дід був полоненим із Мексики. Мовляв, у жилах усіх команчів тече кров полонених. І це добре — так ми рік за роком зберігаємо наше здоров'я й міцність.
Ми попрямували далі верхи, час від часу змінюючи Тошавеєву пов'язку. Проїхавши кілька днів, ми знайшли цукеркове дерево й використали майже всі плоди як ліки для рани, решту — з'їли. Подорожували вночі, а вдень відсипалися й відпочивали.
Минуло два тижні, і ми дісталися прерій. Тошавеєва нога вже мала значно кращий вигляд: шрами, звичайно ж, лишилися глибокі, проте почервоніння й набряки безслідно зникли. А ще за два тижні ми добралися до нашого селища.
Розділ 23
Джинні
Важкі чорні хмари затулили небо так щільно, що навкруги запанувала непроглядна темрява, і це — опівдні! Полилися нескінченні потоки дощу — так швидко, що земля не встигала вбирати в себе вологу. Величезний будинок аж трусився від страшенних ударів грому. Та ні — це був ніякий не грім, а наліт бомбардувальників з авіабази Кауфман, що збилися з курсу. Джинні побачила у вікно, як від удару блискавки спалахнув один із кедрів, що росли неподалік будинку. Сусідні дерева одразу ж охопило полум’я, та його швиденько загасили потоки дощу.
Батька вдома не було: саме вирушив до якогось дальнього пасовиська. Настав час вечеряти, та він усе не повертався. Минуло ще кілька годин, і до їхніх воріт прискакав батьків кінь — сам-один; сідло було досі на ньому. Темрява згустилася така, що Джинні не могла бачити далі власних ніг. Вирушати на пошуки батька в таку негоду було б самогубством, і вона заспокоювала себе думками про те, що він сам здатен дати собі раду в будь-якій ситуації. Треба лишень дочекатися ранку — і він повернеться. Увесь мокрий від дощу та дуже втомлений, але неушкоджений.