Выбрать главу

— Тіететі, я знаю, що ти замислив. Попереджаю: усі здогадаються, що це твоїх рук справа. І кара буде страшніша, ніж ти можеш собі уявити.

— Я нічого не замислив. Це ж просто злодій, який крав у нас м’ясо бізонів.

— Ну, гаразд, Тіететі. Гаразд.

Що ж до Квітки Прерій — вона була тієї ночі надзвичайно збуджена. Я зробив усе, що міг, аби задовольнити її, та після другого разу все-таки сказав «годі».

— Оце вперше я жалкую, що Неекару та Ескуте вирушили в похід, — зітхнула вона.

— Якщо тобі треба лише цього — ти легко знайдеш когось, хто ще не спить.

— Ти ж знаєш, що я хочу тільки тебе. — Пригорнулася до мене. — Щось негаразд?

— Усе нормально.

— Ти, бува, не переймаєшся через того білого?

Я лише головою похитав.

— Ну, гаразд. Пробач уже мені таку невситимість.

— Дай мені лишень хвилину.

— Розслабся…

— Постараюся.

Та в мене все одно нічого не вийшло.

Наступного дня після сніданку жінки відрізали полоненому стопи й пальці на руках: нерви-бо там уже всі відмерли. І коли він знову закричав, вони пересунули багаття туди, де нерви були ще живі. За катуванням прийшло спостерігати вже менше індіанців, ніж учора. Тож, якби не жахливі крики, що розносилися по всьому табору, можна було б сказати, що селище живе своїм звичним життям.

Тошавей сказав мені, що раніше в поселеннях команчів таке відбувалося досить часто. Але минали роки, і в походи доводилося їздити все далі й далі. Тож захоплювати в полон дорослого неушкодженого чоловіка тільки для того, щоб катувати його в таборі, стало надто ризиковано.

— Піду-но вполюю якусь дичину, — мовив я.

Він лишень пильно глянув мені в очі.

— Зі мною все гаразд, — відповів я на цей красномовний погляд.

Коли ти не хочеш наштовхнутися на змію — знаходиш їх цілими кублами. Коли ж вона тобі потрібна — нізащо не знайдеш. Досвідчені воїни змащували отрутою гадюки вістря бойових стріл, але я ще не ризикував цього робити — боявся ненароком подряпатися. Утім, мені все-таки доводилося вже витискати отруту зі змій, і тому я більш-менш знав, що робити. Тож після майже цілого дня пошуків я вбив-таки велику ветсецукі (гримучу змію), яка грілася на сонечку. Коли гадюка припинила смикатись, я відрубав їй голову, загорнувши її у шматок оленячої шкури.

Того вечора полоненому знову дали бульйону й води. Індіанців біля нього сиділо ще менше — близько півсотні: вони спокійнісінько вечеряли, спостерігаючи за ним. Я пішов до свого тіпі — нібито спати. Насправді ж я дочекався, доки всі команчі розійдуться по домівках, та й вийшов надвір. Темрява довкола панувала, як на замовлення, непроглядна. Я став тихенько пробиратися до того місця, де був прив’язаний до кілочків «блідолиций».

Щойно він зрозумів, що це я, то видав якийсь нерозбірливий звук. Може, хотів сказати «змилуйся», а може — просто застогнав.

План мій був, власне, дуже нерозважний: у майже цілковитій темряві витиснути отруту зі зміїної пащі просто в рота полоненому. Та я за допомогою ручки свого ножа все-таки зумів це зробити. Отрути витекло дуже мало — якась крапля чи дві, але чоловік засмикався.

— Не опирайся, — мовив я. — Нехай просто протече всередину тебе.

Окрім того, я прорізав ножем крихітну ранку в нього на шиї, щоб закапати туди отруту, яка залишилася. І під час цього, здається, подряпав собі руку.

Ритм його дихання вже став змінюватися.

Я пішов до струмка й ретельно вимився.

Повернувшись до свого тіпі, я побачив, що Квітка Прерій уже лежить, роздягнена, у моєму ліжку. Настрій вона мала такий самий, як і минулої ночі.

— Де це ти ходив? — спитала вона після всього.

— Та… гуляв, та й годі.

— Ти повернувся весь мокрий.

Я помовчав, прислухаючись до себе; рука моя вже відчутно боліла.

— Тебе справді не турбує те, що вони виробляють із тією людиною? — не втримався нарешті я (вийшло голосніше, ніж мені того хотілося).

— Ти переймаєшся через нього, бо він білий.

— Мабуть, не тільки тому.

— Про таке не слід говорити ні з ким.

— А я й не збираюся.

— Навіть зі мною, — наче не почувши мене, додала вона.

Запала тиша. Потім Квітка заговорила знову, ретельно добираючи слова.

— Я знаю, що ти не слабкодухий. І всі це знають. Я чула, як Тошавей сказав, що колись ти станеш вождем. Тобі шиють плаща зі шкури бізона, хоча це взагалі ще таємниця.