— Сподіваюся, що вам тут буде досить зручно, — ввічливо мовила Джинні.
Він лишень знизав плечима, і дівчина відчула, що знову на нього сердиться.
— Що ж, добраніч, — усміхнувшись, сказав юнак. — Знаєте, а я спочатку думав, що ви безнадійно зіпсоване дівчисько. Та це, бачу, не зовсім так.
Ну, це вже занадто! Нічого не відповівши, вона розвернулася й пішла — майже побігла — геть із цього крила.
Наступного ранку Генк розгорнув мапи на великому столі в їдальні.
— Ваш дядько казав, що найвидиміші зсуви породи розташовані ось тут — у східній частині ваших володінь. Тож звідти й слід почати.
— Тоді я скажу, щоб нам осідлали коней. Пішки-бо йти буде дуже важко — там повно чагарників.
Він мовчав — наче не розчув, про що вона говорила.
— Я подбаю про те, щоб вам знайшли підходящі чоботи, — не дочекавшись відповіді, додала Джинні. — Ваше взуття навряд чи влізе в стремена.
— Буду з вами відвертим, — мовив нарешті він. — Коням я не надто подобаюся, та й вони мені — теж.
— Дуже дивно.
— Для вас — може, і так. Але для мене найкращий транспорт — моє авто. Воно-бо точно не хвицатиметься, і ще — очі в мене через нього не свербітимуть.
— Я забула — звідки ви родом?
— З Місяця.
— Я можу допомогти вам полюбити коней.
— Якщо хочете — то спробуйте. Але якщо я отримаю удар копитом — найімовірніше, мої почуття до вас охолонуть.
Генк, голосно кахикнувши, відвів погляд від неї.
Джинні вчинила так само, відчуваючи дивне поколювання в усьому тілі. Ну ніколи вона ще не зустрічала таких прямолінійних чоловіків.
— Та не отримаєте ви жодного удару, — притишила вона голос, боячись, аби ненароком Флорес не почула (хоча це не так уже її хвилювало). — І не охолонуть ніякі ваші почуття!
Вона відчула, як червоніють її обличчя й шия.
— Можливо, ви й маєте рацію, — мовив Генк.
— У чому саме?
— А це, я гадаю, ми ще з’ясуємо.
Але тільки-но юнак сів за кермо — начисто, мабуть, забув про цю розмову. Дивився він куди завгодно — уперед, ліворуч, праворуч, — але тільки не на Джинні. І вона подумала, що, найпевніше, перебрала з прямолінійністю. І бовкнула таке, через що в нього точно склалося про неї хибне враження. Відчай охопив її з такою силою, що вона ні сіло ні впало вимовила:
— Я ще ніколи не була близька з чоловіком. Це я кажу на той випадок, якщо ви щось не те про мене подумали.
Він зареготав було, та стримався.
— Я не хочу, щоб у вас про мене склалося неправильне враження, — повторила вона.
— А ви, я бачу, не дуже-то й звикли до розмов із людьми, га?
Дівчина мовчки втупилася у вікно. Невже вона зараз розплачеться, мов ідіотка?
Аж тут він, на якусь мить стиснувши її руку у своїй, мовив:
— Не переймайтеся. Щоб ви знали, я такий самий.
Цілісінький день вони їздили туди-сюди територією ранчо. Генк час від часу різко гальмував, а тоді вискакував із машини та вилазив на дах кабіни.
— Що ви шукаєте? — нарешті поцікавилася Джинні.
— Вертикальне оголення породи. Та тут хіба щось угледиш… І звідки вони беруться — ці кляті чагарники?
— Вони ростуть скрізь.
— То я ж про те й кажу.
— Ні, я маю на увазі — не тільки на території нашого ранчо.
— Ще й бінокля свого забув, — пробурчав він, далі зосереджено роздивляючись місцевість. — А ви дуже чутлива людина, як на землевласника.
Вона промовчала.
— Принаймні тут у вас — непогані дороги, — заговорив Генк після паузи. — Кожен другий раз, коли я бурив свердловини в Техасі, мені доводилося ще й розчищати по три милі чагарників.
— Я вважаю, нам треба бурити біля тих ділянок, де хазяйнують «Гамбл Ойл».
— Ідея непогана, — протяг він. — От тільки вони викачують звідти нафту вже двадцять п’ять років. І якщо ми щось біля них знайдемо — вони одразу ж усю увагу зосередять на тих старих свердловинах. І, можливо, добуватимуть звідти ще більше нафти, а відтак ваш дядечко неабияк розлютиться на мене.
— То ви пропонуєте бурити будь-де?
— Ви, здається, казали, що тямите в конях?
— Авжеж.
— Так-от, я — так само розуміюся на свердловинах…
— …і тому вам удалося отримати роботу в мого дядька.