Так, я відчував себе нікчемою. І заздрив Фінеасові. Але все одно не зміг і не зможу зробити цього — хай би скільки разів полковник давав мені таку можливість. Намагатися в такий спосіб загартувати мій дух — було, є і буде марнуванням часу.
Я розплющив очі, відчувши, що змерз. Певно, настала вже друга чи третя година ночі. Вітер гуляв по всьому будинку, доносячи до мого слуху поскрипування вітряків та підвивання койотів. Я подумав чомусь про те, як бігає по колу загнане в пастку оленя; підійшов до вікна й задивився на пасовиська, осяяні місячними променями. Видно все було дуже добре — мабуть, миль десять наших земель (усе, усе — наше!) розстилалося в мене перед очима.
Одягнувшись, я попрямував коридором до західного крила будинку, намагаючись не тупати ногами. Наче йшов на любовне побачення, про яке ніхто не повинен був знати… хоча ми з Марією були в усьому будинку самі-самісінькі. Я знав, що з рота в мене тхне, обличчя й волосся — немиті, а тіло — пропахло застарілим потом. Але все одно йшов коридором — та ні, прокрадався, наче злодій. Злодій у власному будинку! Я йшов і йшов, минаючи старовинні мармурові погруддя й зображення античних руїн… ось — іще один портрет моєї матері, а це — двері кімнат Ґленна, Піта й Чарлза… нарешті — знайшов! За дверима однієї з кімнат почувся шум вентилятора, тож я тихенько постукав.
Жодної реакції. Я постукав іще раз, почекав, а тоді — постукав утретє. Знову — тиша. Відчинивши двері, я побачив, що світло в кімнаті не горить, а ліжко — порожнє. Але зім’ята постіль свідчила про те, що Марія була тут. Підійшовши до вікна, я побачив її — на самісінькому краєчку даху тераси.
— Спускайся! — гукнув я.
Марія й не поворухнулася; я помітив, що вдягнена вона була в нічну сорочку — мабуть, Консуела позичила. Може, вона ходить уві сні?
— Спустися до мене! — повторив я.
— Якщо хочеш убити мене — будь ласка, — мовила жінка. — Але в ліжко з тобою я не ляжу.
— Не йди!
— Imposible.
— Ти ще надто слабка. Залишайся!
Вона лишень похитала головою.
— Мені від тебе нічого не треба! — додав я. — Я прошу тебе залишитися — і все!
— Вирішив для різноманітності зробити щось хороше?
Марія кинула погляд на мене, потім похитала головою, а тоді подивилася кудись удалину. І я зрозумів, що вона виглядає звідси свій рідний дім. Тільки б не зістрибнула з даху.
— Сьогодні на кухні, — сказала вона, — коли ти розвернувся до мене спиною, я подумала про те, чи не спробувати мені перерізати тобі горлянку отим ножем. Я порахувала, скільки до тебе кроків, і стала думати над тим, що робитиму, якщо ти раптом озирнешся.
— Не йди…
— Ти не знаєш, про що просиш, Пітере, — мовила вона, похитавши головою.
Трохи про новини, котрі не стосуються Марії. Вакуерос кажуть, що через шум бурової установки ми не матимемо цього року належного приплоду від худоби.
Пішов до батька, щоб запитати, як глибоко він збирається бурити. У відповідь почув: «До центру Землі!» Я нагадав йому, що наші водоносні пласти залягають неглибоко, і ця вода — найкраща в цій частині Техасу. Якщо ж у воду потрапить нафта — нам гаплик. А він відповів, що майстри, яких він найняв, дуже добре знають свою справу. І це — про отих вічно п’яних гавриків, які мають вигляд не охайніший, ніж свині!
Певно, ми вступаємо в епоху, коли людське вухо взагалі припинить розрізняти звуки. Сьогодні я майже не чув шуму бурової установки. А чого ще я не чую?
Повернувшись увечері додому, я вчув звуки піаніно ще до того, як дійшов до дверей вітальні. Скинув черевики й залишив їх за дверима — щоб Марія нічого не почула. Тихесенько-тихесенько відчинив і зачинив двері, а тоді — улігся на дивані й став слухати музику. Коли ж розплющив очі — побачив, що вона стоїть наді мною. На якусь мить я уявив її такою, якою запам’ятав років десять тому — кругловидою, з лагідними карими оченятами. Поглянув на її руки — ні, ножа немає.