Коли настав вечір, Жовте Волосся підійшла до мене — певно, боялася команчерос.
— Захисти мене від них, — попрохала вона. — Нехай вони думають, що я твоя жінка.
— Вони ж хочуть отримати за нас великі гроші, — відказав я, — і тому, я гадаю, не займатимуть тебе.
— Будь ласка! — прошепотіла вона.
Уже наступного вечора я переконався в тому, що Жовте Волосся мала рацію: один із команчерос підсів близенько до неї, а тоді став обіймати. Це був здоровило з величезним барилом, такий собі немитий-нечесаний святий Ніколас. Я одразу ж вихопив ножа, та він лишень голосно зареготав.
— Прибери це. Я з тобою не битимуся, хлопчику.
— Ти гадаєш, я через неї хочу бійки? Ні, ти мені просто не подобаєшся!
Він іще посміявся, похитавши головою.
— Я бачу, ти її хочеш так само, як чорти хочуть затягти до пекла дохлого негра. То забирай — чого нам битися? Добраніч, хлопчику.
Після цього він, підвівшись, пішов спати.
Німка ж спала тієї ночі під однією ковдрою зі мною. Я на той час уже два місяці як не спав із жінкою (і сам себе теж не вдовольняв). Адже мені ніяк не йшли з голови спогади про те, як я засипав землею спотворене віспою обличчя своєї Квітки.
Проте близькість жіночого тіла змусила мене, зрештою, забути про все на світі. Я не був певен, спала Жовте Волосся чи ні, утім, не стримавшись, став цілувати її шию.
— Я не опиратимуся, — одразу ж мовила вона. — Але знай: я зараз не хочу цього робити.
Я поцілував німку за вушком, удаючи, що просто хотів приголубити її по-дружньому. Вона трохи відсунулася, щоб не торкатися мого прутня. Ми заснули.
Наступної ночі Жовте Волосся знову лягла спати зі мною.
— Якщо хочеш, роби зі мною все, що тобі заманеться, — мовила вона. — Але подумай перед цим про те, що мене ґвалтували щонайменше десятеро індіанців із твого племені. До речі, я й раніше тобі про це казала.
Мені стало так соромно, що я прикинувся, ніби сплю.
— Усе гаразд, — сказала вона, злегка торкнувшись мого стегна. — Вони ж не зробили б тебе одним із них, якби ти спробував мене захищати.
— Пробач мені.
— Просто не давай їм наближатися до мене. Я навряд чи зможу стерпіти нові зґвалтування.
Третьої ночі я спитав її:
— Ти не хочеш спати зі мною, бо я з того самого племені, що й індіанці, які ґвалтували тебе? Чи я тобі просто не подобаюся?
— Я не хочу цього робити взагалі ні з ким, а надто — з цими торговцями. Сьогодні «святий Ніколас» зняв переді мною штани, і я побачила, що в нього там усе вкрито якоюсь гидотою.
Четвертої ночі я знову завів своєї:
— То чому ти не хочеш спати саме зі мною?
— Ти повбиваєш цих команчерос, якщо я попрошу тебе про це?
— Авжеж.
— Гаразд, я пересплю з тобою. Але ми не повинні шуміти — вони ж нас почують, і тобі точно доведеться їх повбивати.
— І повбиваю, якщо доведеться.
Я, звичайно, знав, що навряд чи таке зроблю — вони ж не нападатимуть на мене, бо за нас із німкою їм заплатять їхній річний заробіток.
Жовте Волосся пильно подивилася мені в очі. Звісно, вона дуже добре відчувала, що я обманюю.
— Забудь цю розмову, — мовила німка, вибираючись з-під моєї ковдри. — Я. спатиму сама. І нехай мене краще ґвалтуватимуть, аніж зі мною переспить брехун.
— Повернися, — попрохав я. — Обіцяю, що не займатиму тебе. І захищатиму від них.
Більше я навіть розмов про секс із нею не заводив. Лише спитав одного разу, чи не завагітніла вона від когось із індіанців.
— Я вагітніла тричі, — відповіла німка. — Але щоразу робила все, щоб стався викидень.
— Як це?
— Я била себе по животі каменюкою. А ще — голодувала.
— Але ж вони зробили б тебе однією з них, якби ти народила дитину!
— Це було б просто чудово… — протягла вона. — Та не було такої ночі, щоб я не плакала за своєю домівкою.
— Тобі ж уже… нікуди повертатися.
— Байдуже. Мій дім — скрізь, де є білі люди. Скрізь, де я не повинна буду жити поряд зі своїми ґвалтівниками.
Я мав би співчувати їй, а натомість лишень розсердився. І ще мені стало нестерпно боляче, бо я згадав Тошавея, за яким сумував більше, ніж за власними батьками. А сама думка про те, що Квітки Прерій немає більше на світі, утворювала всередині мене таку болючу порожнечу, що хотілося застрелитися. Я відвернувся від німки й заснув.