— Принаймні, так ти вберігся від того, щоб підхопити від повії якусь хворобу.
— Еге ж. Шукаючи нафту, такою болячкою не заразишся, зате ногу чи руку запросто можеш утратити.
— Невже це аж так небезпечно?
Запитання, звичайно, безглузде — батько Генка нещодавно загинув від вибуху на свердловині. Та зараз Джинні найменше хотіла говорити про це. Власне, їй цієї миті було начхати як на Генкового батька, так і на будь-кого іншого.
— Та ні, це ж мов прогулянка під лагідним сонечком, — вимовив у відповідь Генк.
— То що заважає тобі зайнятися чимось іншим? На тебе ж тільки-но поглянеш — і стає очевидно, що ти в будь-якій справі досягнеш успіху.
— А якщо я не хочу займатися нічим іншим?
На якийсь час запала тиша. Потім Генк знову заговорив:
— Щоб ти знала, моє банкрутство — ситуація тимчасова. Хоча для вас, Мак-Каллоу, це дуже вигідно.
Джинні знову притиснулася до нього й поцілувала, проте пестити її тіло він так і не став. Та що ж він за людина така?! Вона ладна віддатися йому тут і зараз, а він… А якщо вони більше ніколи не зустрінуться? А що як її взагалі ніхто й ніколи не захоче? Може, у неї з обличчям або з тілом щось негаразд? А може, річ у чомусь іншому? Так чи інакше, є в ній, напевно, щось таке, що чоловікам аж ніяк не до вподоби.
Можливо, їм не хотілося мати справу з недосвідченим дівчиськом, яке ще до ладу не вміє кохатися. А може, вони вважали, що зв’язуватися з незайманою не варто — вона-бо стільки шелесту потім наробить!
«Та я ж бажаю лише якнайшвидше позбутися цього клятого дівоцтва! — хотілося їй закричати Генкові. — Воно для мене — мов кара небесна!»
А якщо чоловіки взагалі не дивляться на неї як на жінку? Якщо їм просто подобається балакати з нею?
— То нам, я гадаю, треба повертатися до праці? — вимовила Джинні, відчуваючи, як усередині неї все аж холоне.
— Думаю, що так.
— Гаразд. Чудова ідея. Просто чудова!
Вона підвелася, хутко позбирала свої речі й притьмом кинулася до машини, відчуваючи на спині погляд Генка. Певно, він не зрозумів, що зробив не так. Але їй уже було байдуже: вона хотіла тільки одного — швидше повернутися додому.
Решту дня вони проїздили в авто, досить часто зупиняючись (це коли Генкові потрібно було щось позначити на мапі).
— І як тут узагалі можна орієнтуватися на місцевості? — поскаржився він. — Кожен клаптик землі схожий на інший, мов одна половина яблука — на другу.
— Я, наприклад, усе тут розрізняю.
— Мабуть, я теж із часом призвичаюся.
— А як довго ти збираєшся тут пробути? — спитала Джинні байдужісіньким тоном.
— Якщо ми знайдемо нафту, то, можливо, кілька років… за умови, що Фінеас незабаром не повісить мене на отому старому дубі, який росте перед вашим будинком.
— Насправді це не дуб, а кедровий в’яз.
— Це ми ще з’ясуємо.
— А ти завжди так багато говориш?
Він, зашарівшись, відвернувся й витріщився у вікно; запала тиша. Джинні, яка почувалася так само ніяково, як і Генк, уже подумала, що найкраще буде попросити його підкинути її до будинку. Натомість спитала:
— А ти в школі навчався?
— Певною мірою.
— Це як?
— Я пишаюся тим, що свого часу закінчив шість класів.
— Ну, це все одно краще, ніж нічого.
— Узагалі, я й шести, на жаль, не закінчив.
— Але ж ти, здається, умієш читати й писати.
— Як кажуть на моїй рідній землі, є каджуни, і ще є справжні каджуни. Так-от, я з перших.
Того вечора за трапезою вони приєдналися до вакуерос. Генк розмовляв із ними іспанською, і Джинні помітила, що він їм сподобався. Щоправда, у їхній поведінці відчувалася певна підозрілість, а деякі — вона знала це точно! — ревнували її до нього. Це змусило дівчину знову неабияк розхвилюватися. Та коли з вечерею було покінчено, і Г'юґо разом із Флорес та іншими служницями заходився прибирати посуд, — Генк мовив до всіх:
— Вибачте, що вже йду, — але завтра нам треба буде встати дуже рано. Добраніч.
А їй особисто жодного слова не сказав! Не тямлячи себе від люті, вона розвернулася й подалася до своєї спальні.
Наступного ранку Джинні знову сказала Генкові, щоб він зупинив авто, бо треба нарвати ще м’яти.
— Ти навмисне влаштовуєш так, аби ми били байдики замість того, щоб працювати?
— Але ж ти казав, що залишишся тут на весь рік.
— Це якщо твій дядько не дасть мені копняка.