«Ти наче граєшся в дитячі ігри», — промайнула думка.
Поклавши доньку на переднє сидіння «кадилака», вона вже відчула полегшення, а надто коли виїхала за ворота. Сьюзен заплакала, і Джинні, вклавши її собі на коліна, рушила далі. За двадцять хвилин вони вже дісталися будівлі, де був розташований офіс. Після досить довгого підіймання ліфтом молода мама передала Сьюзен секретаркам, які були просто в захваті від цього. Напевно, вони обожнювали дітей. А може, просто були раді будь-якому приводу відволіктися від роботи. Та Джинні було байдуже, чому саме вони радіють, — їй просто хотілося залишитися наодинці із собою.
Зайшовши до свого кабінету, вона зачинила двері. Яка ж тут спека! Стіни — суцільне скло. Краєвид, звичайно, відкривається звідси просто чудовий — безкрає море зелені, що дедалі розростається й розростається. Східний Техас багатий на таку розкіш. Але спека в цих південних широтах така, що й у пеклі, мабуть, не гірше… Вона любила своїх дітей, але не думала, що буде так важко. Материнство завжди уявлялося їй чимось на кшталт догляду за лошатами чи телятами, які спершу безпомічні, та згодом дуже швидко вчаться самі давати собі раду. І тоді вже можна було б спілкуватися з дітьми, як, наприклад, вона спілкувалася зі своїми братами. Та де там!
Вона й не уявляла, що це вимагатиме від неї таких зусиль. Усі кажуть, що тут ідеться про любов. Та яка там любов?! Якщо дивитися на речі тверезо, діти вже забрали в неї значно більше, ніж зможуть коли-небудь віддати. А може, вони й узагалі спустошили її назавжди.
— Це неправильно, — вимовила вона вголос. — Не можна так думати!
Там, за скляними стінами — хмарочоси, наповнені людьми, які діловито метушаться чи сидять у кабінетах. У Джинні аж дух перехопило від думки, що там немає жодної людини… такої, як вона.
«Ти — просто жалюгідна істота, — промайнуло у неї в голові. — Подумай лишень про свою маму!»
Зачувши плач Сьюзен у сусідній кімнаті, вона, підкоряючись владному інстинкту, схопилася зі стільця й кинулася до дверей. Та потім її зупинила думка, що секретарки впораються й без неї, тож вона знову сіла за стіл, втупившись поглядом у стоси документів. Атож, їй уже не розібратися, що тут і до чого, — залишається тільки вибирати папірці навмання. Звіт орендаря, звіт геолога… угода, що давно вже не дійсна… Жарко. Та з цим нічого не вдієш, як і з тим, у що вона себе втягнула. Їй було добре відомо, у яке ярмо доведеться впрягтися (хоча вона й досі намагається переконати себе в тому, що аж ніяк цього не знала). І от тепер вона не має права розпоряджатися власним життям — ним крутять, як тільки хочуть, інші. Усе, чого їй хотілося, то це, сівши в авто, поїхати якнайдалі від свого дому. Самій. І назавжди.
Джинні задрімала, а коли прокинулася — сонце досі перетворювало кабінет на розпечену духовку (невже кондиціонери не працюють?). Покопирсавшись іще трохи в паперах і викинувши ті, що вже точно не актуальні, вона лише махнула рукою: це безнадійно — їй не один місяць знадобився б, щоб у всьому тут розібратися. Краще вже прилягти на диван… Ну, ось, вона прокинулася, і вже початок шостої. Не зробила ні-чо-гі-сінь-ко.
Подивилася на себе в дзеркальце: обличчя набрякле, ще й із відбитками візерунка тканини, якою обшито диван. Десь усередині цього страховиська живе симпатична жіночка з ідеальною шкірою та кораловими вустами. Лишень у дзеркальці зовсім не видно цієї краси: волосся — наче висушена сонцем солома, зуби — укриті жовтим нальотом, під очима — сині кола (і це єдина барва, що збереглася на її обличчі).
Знову махнула рукою й знову «відключилася»; прокинувшись, побачила, що вже стемніло. Сяк-так привівши себе до ладу, виповзла з кабінету до кімнати секретарок.
Сьюзен солодко спала на колінах дівчини, яка залишилася в офісі (решта, певна річ, уже порозходилася по домівках). Секретарка сиділа тихо-претихо, боячись розбудити немовля.
— Пробачте мені… — промимрила Джинні.
— Та що ви! — захитала головою дівчина. — Вона ж таке сонечко!
Вираз обличчя секретарки був таким янгольським, що молода мати зрозуміла: вона каже це абсолютно щиро — догляд за дитинкою приносить їй лише радість. Джинні чогось стало зовсім кепсько.