Привівши мене до спальні, Мадлен поклала мої руки собі на груди. Звісно, особливого запрошення мені не потрібно було. Та вона, як я помітив, не надто й знемагала від бажання.
Хай там як, а їй хотілося вдовольнити мене. Але коли ми роздяглися й лягли на постіль, вона, піднявши стегна трошки вище, мовила:
— Спробуй-но краще сюди, а то ще моє молоко скисне… Ну як — добре тобі?
Я кивнув.
— Не гірше, ніж…
— Авжеж, — пробелькотів я.
— І мені теж добре, хоча й боляче трохи.
Після всього Мадлен перевернулася на живіт, щоб роздивитися мене.
— А я думала, що він буде брудний… хоча запах усе-таки є.
— Піду, мабуть, помиюся.
— Мені дуже хотілося зробити тобі приємне. То як, добре було?
— Аякже, — тільки й мовив я.
У великому будинку негри завжди підігрівали для чогось воду, тож я пішов туди й сказав їм, що мені треба прийняти ванну. Коли, помившись, повернувся до Мадлен, вона вже вдяглася.
— Це через Еверетта? — спитав я.
— Може, і через нього…
Будиночок здавався мені надто тісним і темним. Довелося подумки нагадати собі, що я люблю своїх дружину й сина.
— …а може, через те, що мені бракує твоєї уваги?
— Я ж тут, поряд із тобою.
— Ти приїжджаєш на день-два, щоб порозважатися зі мною в ліжку, а потім — знову їдеш геть на кілька місяців. Я почуваюся, наче якась… корова.
— Та ні, ти дуже вродлива.
— Я не про свою зовнішність. Мені просто важко тому, що ти майже весь час вештаєшся де завгодно, лише не тут.
Намагався щось відповісти, та Мадлен мені й рота розтулити не дала.
— Мій батько міг би влаштувати тебе поближче до нашого дому, — торохтіла вона. — Я все чудово знаю: він пропонував тобі це, але ти не захотів. А я, між іншим, щодня бачу в нашому містечку офіцерів, які живуть разом зі своїми родинами. І на узбережжі, я гадаю, усе так само, як і тут.
— Це було б несправедливо.
— А вештатися невідомо де з купкою якихось голодранців замість того, щоб бути зі своєю законною дружиною, справедливо? Ти чомусь поводишся так, ніби не маєш вибору. Хоча насправді можеш усе змінити, Ілаю.
— Та що це на тебе найшло? Я ж щойно приїхав.
— Я всіляко намагаюся поводитися так, ніби все гаразд. Але…
Еверетт досі витріщався на мене своїми круглими очиськами, тож я мовив до нього:
— Батько я твій. Розумієш?
— Не зважай, він на все так дивиться, — зітхнула Мадлен.
Ми з нею повернулися до спальні одразу ж після того, як сходили до великого будинку побалакати з її батьками. Як виявилося, жінка під час цього візиту, непомітно прослизнувши до кухні, поцупила звідти пляшку соняшникової олії.
— Невже ти не хочеш, щоб у Еверетта з’явився братик… ну, або сестричка? — здивовано протяг я.
— Хочу, але не зараз. Ілаю, зрозумій, я аж ніяк не бажаю сидіти сама-самісінька з двома дітьми.
Подивившись мені просто у вічі, вона притислася вустами до моєї долоні. Я подумав, що все ж таки Творець не обділив її ані вродою, ані силою духу.
— Ти колись замислювався над тим, як я тепер живу?
— Тобі, мабуть, дуже важко, — промимрив я (хоча насправді так не вважав).
— Так воно і є. Я дні й ночі просиджую в цій халабуді поряд з істотою, схожою на маленьку тваринку. Він іще бозна-скільки буде отаким — нездатним бодай щось сказати до мене! Знаєш, скільки разів я прокидалася вранці з думкою про те, що ось-ось розучуся розмовляти?
— Хіба для жінки не щастя ростити ось таку дитинку?
— Так, це щастя. Але не більше, ніж було б для тебе. Іноді, зачувши в бозна-котрий раз його плач, я відчуваю єдине бажання — утекти якнайдалі звідси.
Я не знайшов що їй відповісти.
— Вибач, але я стомилася вдавати із себе великотерплячу дружину. Спочатку я думала, що ця роль мені підходить. Але тепер відчуваю, що терпець мені вже уривається. Так, я й надалі роститиму твого сина без твоєї допомоги. Та якщо ти думаєш, що я ще й триматиму своє обурення в собі, — глибоко помиляєшся.
— А хіба негри не можуть тобі допомагати з Евереттом?
— Моя мати завжди знаходить для них якусь іншу роботу.
— Цікаво, а ти взагалі уявляєш, як мені доводиться, коли я воюю? Сплю не в ліжку, як ти, а просто неба — це якщо вдається поспати, бо інколи й дощ цілу ніч іде. А ще — харчуюся не всілякими там делікатесами, а червивими галетами, і це в кращому разі. І ворожі кулі, між іншим, частенько посвистують біля самісіньких моїх вух.