Том і Бен його навіть полюбили, хоча й не сприймали цілком серйозно. Він добре ставився до них обох, і вони охоче їздили з ним на прогулянки верхи й на полювання, тобто отримали нарешті те, чого не могла дати їм Джинні. Тед був надто ледачим, щоб полювати на оленів, але його цілком улаштовували куріпки. Хлопці, власне, нічому новому від нього не навчилися — ні стріляти, ні краще їздити верхи (та він і не вимагав від них нічогісінько). Але вечорами, повертаючись із роботи, вона щоразу бачила одну й ту саму живу картину: по телевізору показують «Месників» чи «Бонанзу»; Тед сидить на дивані, попиваючи вино; поруч — Том і Бен із попкорном. І всі троє аж випромінюють безмовне блаженство — ну точно як зграйка собак, яких пустили холодного зимового вечора до затишної кімнати з каміном.
Що ж до Сьюзен, якось улітку вона поїхала на канікули до штату Мен, куди її запросили Джонасові доньки; для Джинні це були три місяці благословенної тиші й невтручання в її особисте життя. Наступного літа Сьюзен знову поїхала в гості до своїх двоюрідних сестер, а коли повернулася — сказала, що неабияк хоче перевестися зі школи «Кінкейд» до «Гаррісон Форест», аби якомога більше часу проводити разом із ними. Думка про те, що донька ще на вісім місяців зникне з її життя, не те щоб дуже тішила Джинні… але це, якщо відверто, було все-таки краще, ніж терпіти її нескінченні витівки. Сьюзен-бо, підрісши, вимагала ще більше уваги до себе, ніж раніше. А щоб досягти бажаного, не зупинялася ні перед чим: копирсалася в речах Джинні; підглядала за нею й Тедом, щоб зайти до їхньої спальні якраз у найнезручніший момент; прикидалася страшенно голодною й бігла до кухні лише в спідньому.
— Це не дівчисько, а Божа кара! — сказав якось Тед.
— Їй дуже пощастить, якщо не завагітніє до свого наступного дня народження, — пробурчала Джинні.
— Кому-кому, а тобі — точно пощастить.
Звісно ж, він мав рацію. Та навіть тоді їй чомусь так не здавалося.
Своїх дітей Тед не мав і не хотів мати. Та й Джинні не вельми бажала створювати собі зайві клопоти, хоча й була не такою старою, щоб їй не до снаги було народити ще одну дитину. Натомість Тед прагнув мати вже «готову» сім’ю. І він знайшов те, що йому було потрібно: трьох майже дорослих дітей і дружину, яка сама заробляла собі на життя й не просила його ні про що, крім як просто бути частиною її родини. Жінка цього так і не збагнула, однак ті роки, коли поряд із нею був Тед, стали найщасливішим і найспокійнішим періодом у всьому її житті. Звісно, вона не могла не захоплюватися чоловіками, які, подібно до Генка, мають у душі своїй іскру Божу. Але ця іскра — хоч би як сильно такі люди любили свою родину чи країну і хоч би як щиро присягали їм на вірність, — зігріває лише їх самих.
Розділ 51
Щоденники Пітера Мак-Каллоу
Зателефонувала Саллі, щоб повідомити про свій намір навідати ранчо.
— І не турбуйся через свою маленьку пеладо, — мовила вона. — Я не втручатимуся.
На якусь мить мені здалося, ніби стіни будинку падають просто на мене.
— Тобі нічого сюди приїжджати, — після тривалої паузи вичавив із себе я.
— А нічого, що це — мій дім? Що такого дивного в тому, що мені закортіло навідати свою оселю? Я чула, нібито у вас там такі захопливі події відбуваються!
— Ти тут не потрібна, — промимрив я, знаючи наперед, що марно стараюся.
— Можеш казати що завгодно, — відрубала жінка. — Я повертаюся додому, і край.
Полковника я знайшов на терасі — разом із майстром із буріння й кількома іншими працівниками.
— Саллі щойно телефонувала, — мовив я.
Батько мовчки витріщився на мене.
— Пам’ятай, — вів я далі, — тільки-но щось станеться, усі дізнаються про деякі факти…
— Побачимося ввечері, хлопці, — поквапився він урвати мою мову.
Підтоптані «хлопці» хутенько підвелися й забралися геть.
— Нічого ти нікому не скажеш, — заговорив батько, щойно ми залишилися самі. — Навіть думати про це не смій.
— Тільки якщо ти накажеш їй не тицяти сюди свого носа.
— Нічим не можу тут зарадити.
Я лише головою похитав.
— Хто завгодно, тільки не та дівка, Піте. Я б не заперечував, якби від тебе завагітніли геть усі інші мексиканки нашого містечка. Адже мені вже таке не до снаги, а знайти в капусті кількох нових спадкоємців було б досить непогано.