На той час я вже увійшов у літа. Через вимушене неробство — розтовстів (навіть довелося переходити на більший розмір штанів), а ще — прилюбився до алкоголю на все своє подальше життя. Суддя бурчав, мовляв, не годиться чоловікові сидіти склавши руки, проте я аж ніяк не бажав працювати ні на кого. Краще вже змусити гроші, які я здобув на війні, працювати на мене (а чим я, власне, гірший за багатіїв, які чинять саме так?). Спробував було перекупити колишні батькові землі, та нічого із цього не вийшло: їх-бо вже давно розділили на чотири ділянки, і нові власники зовсім не бажали розлучатися з ними. Та й інші мої плани зазнавали фіаско… словом, кращі дні для мене вже безповоротно минули.
Що ж до судді, він, навпаки, вважав, що його життя тільки починається. Адже збулося нарешті те, про що він мріяв іще до того, як поселився в Техасі: давні порядки тут відійшли в минуле. Тож одного дня він оголосив, що збирається балотуватися до сенату. Це було справою вельми небезпечною: сьогодні столиця перебуває під контролем військ генерала Кастера, а завтра — вони підуть геть, і… що тоді? Але суддя таки вирішив ризикнути — висунув свою кандидатуру як республіканець. Друзі намагалися відрадити його від цього нерозсудливого вчинку, та він їх і слухати не хотів: мовляв, часи змінилися. Авжеж, «змінилися»: за кілька тижнів його знайшли застреленим на березі річки.
Усі почуття, які ще залишалися в мені після смерті Тошавея, були закопані в сиру землю разом із цим старим упертюхом. І мені тоді ставало гидко лише від думки про те, що я є однією з людських істот. Що ж до вбивць судді, якщо хтось і знав їхні імена, то наче води в рота набрав. А я, запалавши давно забутим священним вогнем помсти, став розробляти план винищення Робертсів, Раннелсів та Волів. Однак Мадлен, здогадавшись про це, наполягла на тому, щоб ми продали будинок та оселилися десь подалі звідси. І я, піддавшись на її вмовляння, так і зробив — купив ферму в Джорджтауні; рабів тепер називали слугами, і вони отримували платню за свою працю нарівні з білими робітниками.
Матері й сестрі Мадлен, схоже, подобалося сидіти склавши руки й оплакувати суддю. Мене ж вони чомусь уявляли тільки в ролі наглядача за рабами… тобто за робітниками, який сидить собі на товстопузому коні й витріщається на те, як вони шкандибають туди-сюди, збираючи бавовну. Так, розкішне життя скінчилося — усе наше меню складалося з оленини (чи свинини) й молитви до Святої Трійці. Однак я, попри те, що мені зовсім не до вподоби був такий стан речей, чудово знав, що аж ніяк не створений для тупого споглядання. А мій внутрішній команч усе нашіптував мені, що копирсатися в землі — це навіть гірше, ніж тягати відра з помиями. Тож я рішуче вирішив усе-таки примусити свої гроші працювати.
Придбавши чималі ділянки землі в округах Ла-Саль та Дімміт, я націлився на узбережжя, однак через Кінґів і Кенеді ціни там уже добряче підскочили. Проте я все одно був задоволений: земля біля річки Нуесес чудово зрошувалася й була, незважаючи на свою родючість, надзвичайно дешевою — якісь там двадцять вісім центів за акр. Бандитів та усіляких «добродіїв», ласих до чужого майна, тоді вешталося Техасом стільки, що хоч греблю ними гати. Але я не заперечував проти того, щоб завжди тримати пістолета напоготові. Крім того, у цій частині штату досі було дозволено заарканювати дику худобу в необмеженій кількості. Зможеш перегнати своє стадо на Північ — отримаєш по сорок доларів за голову. Це був не те щоб спосіб загрібати гроші лопатою, але теж непогано. Тож я вирішив спробувати, адже треба було якось зберегти добре ім’я своєї родини.
Нас було сорок вісім осіб на весь округ. Найближчим моїм сусідом виявився старий мексиканець на ім’я Артуро Ґарсія. Колись він володів майже всією долиною Нуесес, але на той момент зумів зберегти лише двісті секцій. Наша з ним зустріч відбулася за досить неприємних обставин: він намагався перебити мою ціну за ділянку в чотири секції, що якраз прилягала до моїх пасовиськ. Без цього шматка землі моє ранчо було б нічого не варте, тож я підняв ціну до сорока центів за акр. І земельні агенти залюбки прийняли таку мою пропозицію.
— Дуже радий, що ви тут оселилися, — мовив один із них.