Його план виявився цілковитою маячнею. Господиня дуже рідко сюди навідувалася, а старший, певно, забув про свою обіцянку офіційно влаштувати його на роботу. Хоча він уже й сам, найімовірніше, підшукував собі нового працедавця. Але ж працювати на Арройо було ще гірше, ніж на Мак-Каллоу. Тож Улісс вирішив наразі залишитися тут.
Розділ 58
Щоденники Пітера Мак-Каллоу
Привид не полишає мене ні на мить: стоїть у кутку їдальні й чекає, доки я повечеряю; зловісною тінню огортає мій стілець, коли я сиджу за письмовим столом. І мене кидає в жар, наче просто переді мною горить безмежне полум’я, що кличе, затягує… прагне поглинути мене.
Сідлаю коня та їду геть — до руїн оселі Ґарсія. Прикладаючи вухо до великого каменя, чую передзвін церковних дзвонів, дитячі голосочки, жіночі кроки.
Перед очима постає картина з минулого: полковник (це було наступного дня після тієї бійні) мимохідь зауважує, що порятунок Марії — це просто нещастя якесь. Якби, мовляв, ця жінка загинула, розвіялися б за вітром увесь гнів і сум родини Ґарсія… Цей спогад, наче кіноплівка, прокручується в моїй голові знов і знов. Я уявляю собі, як направляю на батька свого пістолета, поки той спить. А ще — як до нашого будинку під’їжджає вантажівка, напхом напхана вибухівкою… і треба лишень запалити сірника…
Звісно ж, це завжди сиділо всередині мене, просто чекаючи слушного моменту, щоб звільнитися. Мій батько якраз нормальний. Натомість зі мною — точно щось негаразд: я ж завжди сподівався, що люди мають у собі силу вивищитися над ницими інстинктами, тобто над власною сутністю.
Сьогодні вранці в моїй голові прозвучали чіткі слова: Марія мертва. Я став ходити кімнатою туди-сюди, щоб прогнати цю думку, та все марно. Вона мертва: ніколи-бо в житті я не був настільки в чомусь упевненим…
Мої думки перервав батько, якому закортіло зі мною побалакати.
— Ти ж знаєш, що я зовсім не хотів, щоб ти так страждав… — проскрипів він.
Я вдав, що не чую й не бачу його, як робив це протягом усього часу після зникнення Марії.
— На нас покладено особливі обов’язки, — вів далі полковник, — тож ми не можемо діяти як звичайні люди.
І на це я не зреагував. Тож він зачовгав туди-сюди моїм кабінетом, витріщаючись на полиці з книжками, і нарешті сказав:
— Ну, гаразд, друзяко. Даю тобі спокій.
Перш ніж піти, батько поклав руку мені на плече. Однак, угледівши вираз мого обличчя…
— Усе владнається, — промимрив він.
І, простоявши біля мене якусь хвилю, зачовгав до дверей.
Авжеж, така людина, як я, просто не може не здригатися від огидних думок про те, щоб завдати шкоди власному батькові. Я ж, на відміну від нього, слабак. А він настільки сильний духом, що свого часу готовий був пожертвувати дружиною й кількома синами заради того, щоб отримати від життя все, чого йому хотілося. У пеклі вже горять вогнища й для нього, і для мене: кожен із нас мучитиметься там за свої гріхи. Мій гріх — бездіяльність, нерішучість… Я ж міг разом із Марією гайнути кудись далеко-далеко, утім, це навіть на думку мені не спало. Я не хто інший, як в’язень, скутий кайданами власного боягузтва.
Моє сонце згасло, залишивши мене в непроглядній темряві. Моя доля — скреготати зубами під нестерпною вагою власного існування. Та і як могло бути інакше, адже колись я дозволив своєму серцю стати на деякий час жорстоким. І думки, що виникли в мене тоді, тепер — реальність.
Можливо, колись наша планета ще раз укриється кригою, що зітре всіх нас на дрібний порох. І це було б краще, ніж якби ми згоріли в полум’ї, адже воно не повністю знищує залишки людських тіл.
Саллі й досі не полишає своїх спроб помиритися зі мною. Наче я зможу отак просто забути те, що вона зробила! Увивається коло мене тільки тому, що я не звертаю на неї жодної уваги. Сьогодні вона поцікавилася, чи вестиму я далі пошуки Марії. Відтак спитала: «Якби я зникла, ти б мене шукав?» Вона просто спантеличена: Марія ж бо для неї — одна з нижчих істот, винищення яких — цілком природний, нормальний вчинок. Свій своєму брат — отаке її єдине життєве правило.
Мені дають певну втіху думки про те, що колись усі ми розпадемося на жменьку хімічних елементів. І будемо не чим іншим, як відбитками в кам’яних пластах.