А тоді подумала про те, що лежати в цій кімнаті — значно краще, ніж в інших. Їх-бо Чарлз Мак-Каллоу свого часу напхом напхав картинами Ремінгтона, Рассела й Бірштадта. Проте тут він так нічого й не змінив, тому що не наважився, мабуть, робити того, чого полковник, якби був живий, не стерпів би. Адже для Ілая Мак-Каллоу інтер’єр оселі успішної людини повинен був мати саме такий вигляд: темне дерево, старовинні скульптури, тобто така сама розкіш, як у багатіїв зі східних штатів (а вона може й із європейською позмагатися). Звісно ж, тепер усе це вже давно перевернулося догори дриґом: італійці, наприклад, знімають кіно про ковбоїв.
Ще до закінчення того десятирічного буму вона знову взялася вивільняти свій капітал, щоб укласти його в щось нове. Нафтовий бізнес розвивався надто швидкими темпами, тож кожна домогосподарка із центральних штатів тепер їздила на «бентлі». Отже, Джинні, як і майже всі її знайомі ділки, зайнялася ощадно-позичковим бізнесом, що на той час уже був дерегульований. А це дозволяло надавати позики не лише на придбання нерухомості, а й на розробку нафтових і газових родовищ. Крім того, тоді вже було ухвалено закон, що давав можливість істотно підвищити верхню межу відсоткових ставок для вкладників. Джинні придбала невеличку компанію й стала набирати депозиторів, заманюючи їх високими відсотками. А згодом уклала гроші в будівництво нерухомості в Г'юстоні й Далласі, беручи з клієнтів смішну комісію за надання кредиту. Та цей бізнес швидко став неприбутковим, адже ціни на нерухомість (і на нафту — теж) різко впали. «Саутсан» було врятовано від банкрутства за рахунок державних коштів, через що Джинні почувалася винною, утім, не настільки, щоб через це втратити сто мільйонів доларів. Ще змусять її свідчити у Вашингтоні… Та ні, минулося без цього.
Тим часом Томас виношував у голові «грандіозний» план — улаштувати камінг-аут для всіх своїх давніх друзів і знайомих із Г'юстона. Вона й так і сяк намагалася відрадити сина від цього безнадійного, безглуздого задуму: знову й знову переконувала його в тому, що його життя лише ускладниться після такого, і ще — відверто сказала, що він завжди бачив лише себе й тому так і не навчився розуміти інших людей.
— Мені просто хочеться розповісти всім про те, ким я є насправді, — відповів він. — Чому я повинен це приховувати?
Вона була настільки враженою, що лише мовчки витріщилася на нього. Це ж треба, її хлопчик вирішив відстояти свою думку! Джинні варто підтримати його, хоча це все одно найбезглуздіший спосіб привернути до себе увагу. Не можна, не можна робити собі ім’я на особливостях власного інтимного життя! Краще б її син рівнявся на Фінеаса, який, стиснувши всенький світ у своїх залізних руках, вичавив із нього все, що хотів.
Вона свого часу десь помилилася. І через це її діти виросли безвільними дурниками: Сьюзен — тільки й знає, що бігати до всіляких гуру та психотерапевтів, Томас — прагне самоствердитися, розпатякавши всім про свою сексуальну орієнтацію. Чомусь вони ніяк не збагнуть, що людина — це передусім вчинки, а не думки й слова.
Звісно, камінг-аут закінчився нічим. Джинні співчувала своєму безмежно спантеличеному синові: утовкмачив собі в голову, що це буде вирішальним моментом його життя, і не знає тепер, що робити далі. Нічого-бо не змінилося, адже він залишився таким, яким і був.
Ні, все-таки це несправедливо з її боку. Їй ніколи не зрозуміти, як сильно страждає душа її сина. І це вона, найпевніше, винна в тому, що Томас і Сьюзен виросли нещасливими. А чому вони нещасливі? Тому що… тому що ніколи не займалися серйозною справою! Тож вона вирішила полетіти до них і зробити ділову пропозицію: кілька мільйонів — та хоч двадцять! — кожному на власний бізнес. І нехай займаються тим, що їм до душі: Томас, очевидно, купить галерею, Сьюзен — виноградник. Удалося їй лишень збити своїх дітей із пантелику: їй було на них начхати, і раптом — нате вам! Трохи згодом вони, щоправда, збагнули: мати вважає їх нікчемами та невдахами й тому намагається врятувати від… них самих.
На той час її донька вже мала двох маленьких синів. Джинні надзвичайно рідко бачилася з ними, оскільки Сьюзен завжди провадила приховану війну зі своєю матір’ю. І це була єдина битва, що могла принести їй, Сьюзен, перемогу. Та ось її бойфренд, який, до речі, не був батьком жодного з хлопчиків, раптом зник невідомо куди. Тому їй не залишалося нічого, крім як зателефонувати матусі й висловити бажання деякий час пожити в неї разом із синами. Атож, Сьюзен мала на увазі «здихатися хлопчиків на час пошуків нового бойфренда».