Якщо в полковника не було гостей, він зазвичай сидів на ґанку та майстрував вістря для стріл або вистругував щось зі шматків кедрового дерева. Якось він аж так замислився й непомітно для себе перетворив шматочок дерева на купку стружок.
— Якби я не був таким старим, — сказав тоді він, — то звів би тут завод, на якому виготовляють літаки, і ми продавали б їх великим цабе з уряду. А злітну смугу можна було б обладнати на тому полі, що неподалік Сандерсона.
Він спробував одного разу навчити правнучку робити вістря для стріл. Та із цього нічогісінько не вийшло: дівчинка майже одразу поранила собі долоню гострим шматком кременю. Спершу Джинні здивувалася через те, що такий крихітний камінець може так глибоко врізатися в людське тіло. Потім вона забула геть про все, задивившись на струмінь крові, що витікала з її рани. І нарешті її знудило. Полковник притяг правнучку до кухні, де перебинтував їй рану. А тоді вони знову повсідалися на ґанку.
— Я гадаю, що це саме той випадок, коли тобі можна дати трохи випити, — підморгнув дівчинці прадід.
Він пішов до будинку й незабаром повернувся з келихом справжнісінького джулепу (то й що, що віскі до нього не додали?). Це було не що інше, як змова двох людей проти всього доброго та правильного. І Джинні, не тямлячи себе від радощів, геть забула про свою поранену руку.
— Наче й безглузда забавка, — мовив полковник, беручи до рук шматочок кременю, з якого дівчинці не вдалося зробити вістря для стріли. — Але якщо ти вмієш власноруч виготовити ніж, то зумієш зробити й будь-що інше. Знаєш, що я коли-небудь утну? Візьму всі свої вістря для стріл та й розкидаю їх по всій території ранчо. А через тисячу років якийсь історик знайде їх і стане вигадувати всіляку маячню. Бачиш дрозда на гілці он того в’яза?
Джинні пильно придивилася, але, нікого не побачивши, похитала головою. Сонце сяяло яскраво, та по-справжньому ще не гріло. Але дуби вже потроху скидали своє торішнє листя, що знаменувало початок справжньої весни.
— Якось я дізнався про німецького вченого на прізвище Герц, — вів далі полковник. — Його іменем багато чого назвали. Що таке, наприклад, «тріщина Герца»? Це те, що відбувається, коли розколюють шматок кременю. От і все. Але ж відкриття це зробив аж ніяк не Герц. Справжній першовідкривач помер два мільйони років тому: саме тоді люди почали виготовляти собі зброю, розбиваючи кремінь. Запам'ятай: хай би що ти винайшла — потурбуйся про те, щоб це назвали твоїм ім’ям. Інакше все твоє життя буде безплідним копирсанням у багнюці.
Розділ 12
Щоденники Пітера Мак-Каллоу
Тільки-но стемніло — у містечку почалася стрілянина. Десь опівночі до воріт нашого ранчо припхалася «делегація» (їх було чоловік п’ятдесят) зі смолоскипами. Звичайно ж, вони вимагали видати їм усіх мексиканців, яких ми прихистили.
Удиратися до ранчо вони, однак, не поспішали. Півсотні — а все одно боялися переступати межу володінь Мак-Каллоу, тому що надто добре знали полковника. Нарешті один із них узявся перелазити через наші ворота, поставивши ногу на засув. І ми одразу ж відкрили вогонь (поки що — поверх голів). Чарлз стріляв із гвинтівки «Ремінґтон», і ці залпи змусили юрбу відступитися від воріт і дати драпака (ми ж мусили потім гасити полум’я від смолоскипів, які з переляку покидали на траву непрохані гості).
Трохи пізніше під’їхав Ніл Ґілберт (із ним були ще двоє з Ліги Закону та Порядку) та й заскиглив: мовляв, витуріть із вашого ранчо мексиканців, бо інакше ті головорізи спалять усе містечко.
— То йдіть і перестріляйте тих головорізів! — гаркнув Чарлз. — Чи вам зброї бракує?!
— Скільки в тебе людей, Пітере? — поцікавився Ґілберт.
— Багато! — відрізав я. — І мексиканців я також озброїв!
Про мексиканців — це була цілковита брехня, але Ґілберт, на щастя, злякався-таки.
— Це тобі просто так не минеться! — пригрозив він.
Та й забрався геть.
Консуела й Салліван усеньку ніч провели на ногах — смажили яловичину та баранину для гостей. Зранку половина мексиканців попросила дозволу залишитися, доки для них не мине небезпека. Що ж до другої половини — ці сміливці вирішили самотужки дістатися Мексики. Тож ми забезпечили їх їжею та водою, і вони (хто пішки, а хто верхи) подалися в напрямку річки. Ці люди знали, що в Мексиці триває війна, утім, мабуть, вирішили, що там таки краще, ніж тут.