Ось дівчина вже торкнулася моєї ковдри. Було надто темно, щоб я міг розгледіти її. Почулося слабке шурхотіння — це вона роздяглася. А потім лягла поряд зі мною, і я відчув, яка гладенька в неї шкіра. Красуня стала цілувати мою шию та пестити моє тіло своїми ніжними рученятами. А я захотів погладити її між ніг, та вона веліла не займати її. І я підкорився: вона ж була дорослою жінкою й добре знала, що треба робити.
Певно, вона теж так вважала. Її губи й далі ніжно пестили мою шию, а пальчики — тіло, і тривало це значно довше, ніж я уявляв. А потім вона сіла на мене верхи, і я відчув, що наші тіла поєдналися.
Аж раптом у цю ідилію встряв Ескуте, який, просунувши голову до тіпі, чемно поцікавився, чи я вже, чи ще ні. Але Ні За Холодну Воду веліла йому вимітатися.
Дівчина поцілувала мене в ніс. І ми завмерли, прислухаючись до безгучної розмови наших тіл.
— Чи добре тобі, брате мого чоловіка? — сказала нарешті вона.
Я пробелькотів щось нерозбірливе.
— А так?
— Еге ж.
— Та ні, мабуть, не варто.
Я промовчав.
— Мабуть, ось так буде добре.
Знову я щось прокудкудакав.
— І мені теж добре, — ніжно прошепотіла вона.
Я відчував, як ми з нею поступово стаємо єдиним цілим. Красуня, нахилившись, торкнулася мого чола своїм. Наші пальці міцно переплелися, і я лежав тихенько, насолоджуючись близькістю її тіла. А подих її був таким ніжним і свіжим.
— Не зважай на те, як мене звуть люди, — солодко прощебетала краля. — Моє справжнє ім’я — Самотня Пташка.
Коли Неекару та Ескуте повернулися, ми із Самотньою Пташкою вже дрімали під ковдрою. Я чекав, що Ескуте знову почне пащекувати. Та він тільки прошепотів щось до Неекару, а той так само тихо щось відповів. Потім Неекару вклався спати. Ескуте ж тихенько підійшов до нас. Торкнувшись спочатку волосся Самотньої Пташки, він провів долонею по моїй щоці. Потім лагідно поплескав мене по плечу, сказавши мовою команчів щось таке, чого я не зрозумів. Самотня Пташка щось промурмотіла вві сні, й Ескуте, ніжно поцілувавши її волосся, знову торкнувся мого плеча. А тоді поцілував мене в чоло та й пішов до своєї постелі.
Хлопці поснули, мені ж ніяк не спалося. Урешті-решт я, не витримавши, розбудив Самотню Пташку.
Прокинувся я, відчувши, що дівчина вилазить із-під ковдри. Ледь розвиднялося, тож я подумав, що ще рано, і взяв її за руку. Але красуня, вивільнившись, похитала головою.
— Ні, — прошепотіла вона. — Мені вже час іти.
— А все-таки, чому тобі дали таке дивне ім’я?
— Тому що я працюю не за п’ятдесятьох, а всього-на-всього за десятьох, — усміхнулася вона й поцілувала мене на прощання. — Ти тільки не витріщайся на мене при всіх. Те, що сталося цієї ночі, найімовірніше, не повториться ніколи. Це вперше мій чоловік відправив мене до когось іншого. І я не знаю, який настрій він матиме, коли я повернуся.
Уранці, коли ми втрьох снідали сушеною лосятиною та спостерігали за повсякденною метушнею селища, я помітив, що з Ескуте щось негаразд. Адже він звичайно був дуже охайним, а от сьогодні — навіть не розчесав своє довге волосся.
— То що тепер? — мовив я, порушуючи мертву тишу, що панувала в нашому тіпі протягом усього ранку. — Гладкий Вовк гніватиметься на мене?
— Зовсім ні, — спідлоба зиркнув на мене Ескуте. — Він просто відріже твоє причандалля, і все. Сподіваюся, у тебе залишилися спогади, варті цього.
— Та не слухай ти його! — втрутився Неекару. — Він же просто нетямиться від ревнощів. Ти єдиний, кому пощастило переспати з найвродливішою жінкою в нашому селищі. Ну, звичайно ж, якщо не враховувати того, хто заплатив за неї півсотні коней.
— Півсотні коней заплатив мій батько, а не брат! Якщо б Ні За Холодну Воду дісталася батькові — це було б справедливо. А так…
— Гляньте, як розійшовся, — похитав головою Неекару.
— А як інакше?! — не вгавав Ескуте. — Я ж чудово знаю, що батько не платитиме такий викуп, коли мені закортить одружитися.
— А з ким ти хочеш одружитися? — обережно запитав я.
— Та ні з ким! — відрубав Ескуте. — Той жирний виродок забрав собі незвичайну красуню, яка мала б дістатися мені. А іншої мені не треба.
— Ти б краще на її сестру оком накинув, — сказав Неекару.
— Вісьмох коней із того викупу, — не звернув уваги на його слова Ескуте, — здобув у походах особисто я. А той вилупок і пальцем не поворухнув. Жалюгідний жирний боягуз! Коли він востаннє у похід ходив?