Я згадав про те, як сильно старий Ґарсія хотів, щоб ми з Марією одружилися. І відчув, як на душу навалюється важелезна гора.
— Ви з татом дуже часто мислите однаково, — тяжко зітхнув я.
— Не буває такої миті, коли б я не думав про цю землю.
— Ти ж сюди навідуєшся не частіше, ніж раз на півроку.
— А ти гадаєш, що в Остіні банки самі в чергу стають, щоб скоріше видати позику в півмільйона доларів якомусь задрипаному ранчо? А Роджер Лонґорія з Далласа? Він, на твою думку, видає нам такі вигідні кредити через свою добросердість?! Та й чи усвідомлюєш ти взагалі, що на розведенні худоби нині не розживешся? Це тобі будь-який мешканець Техасу підтвердить, якщо в мені сумніваєшся. А ми чомусь так легко тримаємося на плаву, тоді як довкола всі потопають у збитках. Як гадаєш, чому?
— Татові не слід було витрачати стільки грошей на ті нафтові свердловини, — спробував я змінити тему.
— Тато відчуває вітер перемін так само добре, як гриф — запах поживи. До того ж він розумніший за нас із тобою, разом узятих. Якби він тільки захотів стати губернатором — неодмінно досяг би цього.
— Ну, це ти вже перебільшуєш.
Брат лишень головою похитав. Іншої реакції я, щоправда, від нього й не чекав, — адже він у полковникові ніколи не сумнівався. Так віруючі не сумніваються в існуванні Бога, землевласники — у користі дощу, а білі — у своїй вищості відносно інших рас.
— Протягом усього свого свідомого життя, — вів далі Фінеас, — я намагався второпати, що ти за людина. Спершу я думав, що в тебе просто макітра не варить або ж ти лівак. І лише нещодавно до мене дійшло, що ти просто сентиментальний. Ти свято віриш у романтику прерій, у кодекс честі, у благородство бідних ковбоїв і безнадійну черствість сердець банкірів. Словом, у всю маячню, що її можна вичитати в книжках Зейна Ґрея…
Я хотів було сказати йому, що Зейна Ґрея, власне, і не читав, а от Вістера вважаю досить непоганим письменником. Але я промовчав, бо чудово знав, що мій брат зневажливо ставиться до всіх без винятку авторів вестернів.
— …ти ж добре знаєш, — продовжував тим часом свою натхненну промову Фінеас, — яким чином наш батько зібрав своє перше стадо. Або диких корів і биків ловив, кидаючи лассо, або ж платив якимось бродячим метисам по десять центів за кожну вкрадену худобину. Якщо він знаходив нічийне теля — зразу ж таврував його. Якщо йому траплялася на очі ділянка відповідної землі — він огороджував її. І кожен, хто ставав у нього на шляху, не встигав і пошкодувати про це. Якщо ж хтось і наважувався красти в нього худобу — він перепливав річку та спалював дощенту оселі цих виродків, а вкрадених корів повертав до свого маєтку.
— Відтоді, я бачу, мало що змінилося.
— На жаль, змінилося-таки. Тепер не обійдешся без арифмометра, щоб лишень з’ясувати, чи достатньо худоби на акр землі ти маєш для сплати всіх рахунків, податків та іншого лайна. Розвели цю кляту бюрократію, що «з’їдає» всі прибутки від худоби, — і викручуйся, як можеш…
— Таке життя, Фінне, — урвав я його мову. — І краще вже приймати це таким, як воно є, і працювати. А скаржитися, склавши руки, на долю — у цьому я не бачу жодного сенсу. Як, до речі, і в тому, що батько викинув таку величезну купу грошей на ці безглузді нафтові свердловини, що навіть не розміщені на наших землях!
Я сподівався, що ці слова неабияк вразять мого брата. Проте він лише поблажливо всміхнувся, і мені знадобилася вся сила волі, щоб тільки залишитися сидіти поряд із ним.
— Скажи-но, Піте: коли в Північному Техасі знайшли нафту?
Як же вони полюбляють розмовляти зі мною, наче з малою дитиною! І я завжди почуваюся при цьому дурником, який заперечує очевидні для всіх нормальних людей речі.
— Дванадцять років тому, — заговорив брат, не дочекавшись моєї відповіді. — І тепер половина всієї нашої нафти видобувається саме там. А Спіндлтоп — найбільше нафтове родовище в історії людства, дідько забирай! — відкрили всього-на-всього двома роками раніше. І до цього відкриття Рокфеллери, Меллони, П’юзи… словом, усі ці сучі вилупки зі Сходу… примудрилися збагатитися на сотні мільйонів доларів у Пенсильванії! Та там же на весь штат — два відра нафти! Господи, Піте, ти пам’ятаєш, у якому році було винайдено бурову установку Г’юза? Тисяча дев’ятсот восьмого! І до цього свердловини в землі робили якимись допотопними штукенціями, що не дуже-то й відрізнялися від давньоримських… Ти мене слухаєш?