Повійка у нього не мала успіху. Чогось у ній не вистачало. Чогось такого фатального. Радник заводив довгі й незрозумілі розмови, м'яко ковтаючи потрібні слова. Слова, як краплі у довгий день, при довгій зливі. Але під час цих розмов, досить довгих, радник несподівано з великою печаллю дізнався, що її не обходять його філософські теревені, в які він сам не вірить. Ну вона зовсім не реагує на такі слова, як Фройд, Юнг, Шопенгауер. Це насторожувало і каламутило підозрілий розум молодого радника, що вважав і цінував себе чи не найголовнішим знавцем людської психології у цій країні. Добряче піддавши у товаристві кумирів на один долар, він жонглював такими назвами. І народ чемно слухав, поважчавши від випитого, з'їденого, сказаного. Добра метафізика. Добра, якщо не вдаватися у подробиці. У час смути каламутиться розум не тільки у дурнів. Дурням, як й ідіотам, ні для чого розповідати темні історії. Дурні й так нічого не розуміють. Найголовніша задача — обдурити розумного. І головне, що не треба натирати мозолі, вигадуючи, що світ за вашими сраними вікнами — то тимчасове явище. І мені часто хочеться бачити людські історії, їхні помилки. Тоді більше певності, що в часі відшукається щось гарне.
Тож наш радник займався витонченим вереском. Естетичним вереском, ніжно пукнувши у шовкові шаровари. Вереск скидався на скімлення кучерявої болонки. Початком він дуже соромився, навіть намагався приховати цей вереск, який невідомим тобі дивом уміщував у собі сміх, подив, плач, гнів і всілякі накопичені тисячоліттями маленькі штришки, голосові тобто інтонації, наголоси, вже не кажучи про фізичне існування: я часто думав про нього, віддаючись на поталу солодкавим думкам, зовсім протилежним, наче у вагоні метро, що поволі виповзає триоким аскаридом синіми лезами колії, огинаючи звивисті кишки метрополітену, обліплені капілярами кабелів; і ця необхідність пантрувала мене на межі маніакальної ідеї, проте Блох їхав знайомитися з ним тільки зараз, якщо не рахувати обісраних радникових штанів. Для Лізки радник взагалі не був втаємниченою історією, а як на мене, то давно було видно, наче зазирав у іграшковий калейдоскоп — початок і кінець. Альфа і Омега. Хоч я і буддист. Запах анаші вибиває мене з рівноваги. Тихий божевільний дзвін у вухах. Весь час дзвін.
Викуривши кальян, радник у товаристві нашої проститутки відверто нудьгував, і наша затія могла накритися: ну хіба що вона вибила для своїх родичів кілька метрів на Байковому цвинтарі, але це справи ніяк не змінювало. Його обтяжували генеральські погони; він розумів безпринципність свого існування, і сам цим розумінням труївся, а дівка тупо і вперто не хотіла та і не вміла приховувати свою професію. І тому радник спостерігав кілька тижнів за її поведінкою з подвоєною цікавістю і підозрілістю. Його притамоване, з часом забуте відчуття невдахи примушувало його руки, його голову проробляти зайвий раз порухи, доводячи часом всю його істоту до психомоторного стану. Він слабував на пам'ять, але не настільки, щоб повірити у неіснування минулого. Він міг бути щирим тільки з собою, коли його погляд набирав виразу задоволеного статево жеребця, від милування вкраденими речами в тому чи іншому кінці країни. І це навіть не клептоманія. Це щось чарівніше. Найлегше у світі переконати себе. Якщо ви переконуєте світ, то пошиваєтеся в дурні разом зі світом. Найлегша проблема, яка не варта навіть статевих проблем. Його погляд на вкрадені речі — щось більше, пафос, туга за втраченим, хоч і задрипаним міфічним раєм. А ще тому, як особа істерична, за роки свого життя радник викохав у собі щось жіноче: його відразу помічали по витончених руках. А загалом — це щось середнє між єхидною і тхором. Проте останні домінанти проявилися у його товариша, але про нього змовчу.