Я його запримітив одразу. Довга, густа і страпата тінь, що її відкидав ескорт міністра фінансів, напханий чиновниками провінційних банків, колишніми бухгалтерами, колишніми радниками і стукачами і просто підбріхувачами та казнокрадами, що тріщали наперебій, затулила його постать. Нарешті він виринув з-за колон. Невисокий, але доволі дужий чоловік з невиразним обличчям, бо занадто чіткі у нього риси, навіть витончені, але про цю витонченість поволі у цій країні забулося, і витонченість у них стала межувати з брезклістю, солодкавістю. Радники, котрі трималися купи, але врізнобій, переглянулися між собою, навіть усміхнулися. Це трохи розрядило атмосферу, але дивина: люди припинили рух у бік концертної зали; вони зупинилися, так поволі зупиняється течія річки, коли у гирловині трапляється обвал. Люди припинили потік, наче купа диких мавп, чекаючи команди ватажка; невідомість розповзлася по очах і лицях страхом, і десяток пар очей закипіли переляком, його, переляк, можна навіть вловити на запах; лоби запітніли, шукаючи неіснуючу відповідь. А пан Блох, наче усвідомлюючи свою неминучість, стояв, засунувши руки до широких сірих вовняних, англійського виробництва штанів; він думав, але навряд чи це було правдою. Він просто вибирав жертву.
Першим отямився бородатий радник; він так повів бородою, що дружина його аж зойкнула, задріботіла, напевне, на місці. Вона й потім заговорила відривчасто, запально щось на вухо раднику. Радник намагався робити розумний, а не переляканий вигляд; нарешті, трохи повагавшись, скосивши оком на вусатого радника, він ступив крок уперед. Блох у квадраті охорони, не виймаючи руки з кишень, пішов йому назустріч. Вони зупинилися і кілька секунд ввічливо міряли один одного поглядами. Стало так тихо, що було чутно, як налаштовують музиканти скрипки. Радник простягнув руку Блох легко потиснув її, і вони рушили поруч, паралельно, але порізно. Радник хитро косував своїм азіатським оком. Блох ішов, пропікаючи сірим оком відстань тільки попереду, аж жовна бігали під натягнутою шкірою. Туга, пещена, цупка шкіра. Чомусь у мене забилося нездорово в голові про Бухенвальд — такою шкірою оббивали крісла німецькі гауляйтери.
Мені розповідали, що він зробив собі капітал, підторговуючи пиріжками. У кожен пиріжок чи піцу він недоважував десять грамів м'яса. І з того вийшов неабиякий капітал. Але це радше чутки. Достеменно я знаю, що з відома одного знайомого мого банкіра він, тобто Блох, враховуючи великий інфляційний курс, взяв у держави позику на кілька мільярдів і повернув ту ж суму рівно через рік, як і було обумовлено, але тоді, коли за ці гроші можна було придбати пару черевиків. Говорили, добрі відсотки здобиччя поклав у кишеню і банкір. Радник цього разу виявився не при ділі.
Потім дружина першого радника тихо підійшла до мене, взяла під лікоть і, торкаючись легенько пальцями, у неї так здорово це виходило, говорила в нікуди; вона говорила: «Він до вас підійде… Я просила… Так…» І вона голосно дзвякнула коштовностями на пухкенькій, але доволі гарній шиї: я вже знав від неї, що це подарунок легендарного і міфічного пана Блоха; як і багато інших, дуже цікавих речей, що з'являлися у булькатого, пелехатого радника. Багато золота і всіляких брязкалок, кажуть, Блох дарував усім дружинам радників. Радники мало цікавилися речами, їхньою історією і передісторією. Час від часу це навіювало досить невеселі думки, але життя, рух по ієрархічній драбині, рух у широкому просторі своїх колег, а зрештою, власна невштивість у подібних ситуаціях, але рангом нижче, змушували закривати очі. Проте всі говорили про пана Блоха. З інтонації голосу, так вдало прихованої, можна необізнаному чоловікові потрапити в халепу, зазначивши про себе: говорять не інакше, як про велетенську рептилію або справжнього кентавра. Та час від часу про нього намагалися говорити відверто: іноді зневажливо, іноді весело, і ніколи з повагою. Це щось радше межувало. Ці люди дуже багато часу проводять у розмовах про безкорисливість, про свободу, про любов: усі перелічені добродійства швидко зникають, як тільки ртутним поливом наллється надворі біда. Вони дивовижні, як діти: готові убити пророка, а слухати бандюгу.