Іноді зустрічі зовсім бувають полишені сексу: це з колишніми дружинами та коханцями, які тільки-но претендують на руку жінки, яку ти кохаєш. Останнє сумнівне, але якщо в атмосферу твого життя, що вже доповнилося кількома затишними жіночими речами, і не тільки, коли це почало битися в тобі пульсуючим нервом ранкових скандалів — отака бувальщина, — починає влазити почвара, недолуга і незрозуміла постать.
Кловський прочинив двері широкою, але м'якою долонею, і відразу за ним вбігло кілька чоловіків сірої зовнішності, з проваленими носами, очима, розміщеними по горизонталі ближче до прогнутих голених скронь, обсипаних дрібними прищиками. Вони заверещали малозрозумілою мовою, підняли догори «Узі» і забігали кімнатами, кидаючи на підлогу речі. На цей раз Кловський був зодягнений у жовтого кольору шкірянку, ніжну на дотик, як телячий язик, він рухався виважено, повільно, як хижак. Глипнувши на мене сливовими безсоромними очима, він так розплився у приємній посмішці, наче ми товариші по коледжу і не бачилися років з десять. Газетна ідилія пролетіла, як феєрична комета на День незалежності, і всі мої вічні страхи, кохання з шипінням брьохнулися в ріку щоденного забуття: я лежав на підлозі, позбавлений можливості розмірковувати, а переді мною плавало широке обличчя Кловського, і Лізка стовбичила перелякано в моєму халаті, що з'їхав з плечей, світячи шоколадними сосками, з гордо піднятим підборіддям, але без відчаю в очах, а з тим немилосердним сумом, що готує людину до всякого і до всього, і звична до будь-якого, навіть атмосферного, коливання, а не тільки ранкових візитів до хоч і колишніх, але американських конгресменів; і я прискіпливо, лежачи, шукав істерику правди в її очах, правди того, що вона таки не причетна до цього карнавалу, але заглядати жінці в очі — це все одно, що дізнаватися свою долю наперед у якогось вуличного ворожбита з нечистим кислим подихом. Я лежав упосліджений, ледь дихав, намагаючись заговорити з Кловським, а той тільки блукав волооким поглядом кімнатами, переходив на Лізку і шипів щось крізь зуби, міряючи її аж занадто ніжним поглядом, як для убивці. Він зупинився, спостерігаючи, як розхитуються чорні павутини мосту, промовляючи: «Туман і тінь… Тінь та туман… Туман і тінь…» — і тільки знизу я відчув, як йому боляче, непоправно боляче, бо я побачив невидиму нитку, що пролягла між ними. І я мовчав, доки його люди бігали і мотлошили речі. Кловський поволі, риплячи шкірянкою, підійшов до Лізки, яка курила, затягуючись нервовими короткими затяжками, пихкаючи димом; його вказівний палець торкнувся гострого соска, що від збудження задерся догори, і Кловський усміхнувся, але якось у себе, наче усвідомлюючи, вловлюючи невідоме, зовсім інакше почуття, з гіркотою переконуючись, що воно ніколи не вживеться з його розумінням світу, з якоюсь гибельною утратою; тут до пари красивий жест, але він поволі продовжував подорож пальця далі, ткнувши пупа, а затим запустив долоню між ноги, підвів голову і зовсім розв'язно заіржав у обличчя Лізці.
Я лежав у холодному поту, слухаючи невідомо для чого, як відчиняються і зачиняються велетенські броньовані двері — ранок, люди поспішають на роботу. Кловський заходився пластмасовим сміхом, низьким і одноманітним, що тривав ледь не хвилину. Нарешті зупинився і заговорив до мене, — бійці піднімали попід руки, всаджували в крісло, а Кловський чемно роз'ясняв: «Ця жінка не твоя, американцю, вона ніколи не зможе бути твоєю. Ця жінка зайнята паном Блохом. А перед кінцем вона належатиме мені. Чому? Це краще не запитувати, американцю, коли влазиш у чужий світ. Ось так, ось так, ось так. Але… щоб цей кінець не наступив, нам необхідно познайомитися з однією людиною. Пан Блох зацікавився тією людиною. Ти вчора з нею спілкувався. Ось так».
Я вже був подумки розпрощався з життям, а зараз сидів, прокручуючи в голові образи моїх знайомих. Кловський допоміг мені, показуючи фотокартку директора НДІ. Відомий алкоголік, щоправда високоранговий, але нічого особливого. Кловський бачить мій подив і ще більше радіє. Кловський говорить, що ми з цього дня приятелі, нехай його не турбує досить незвичний початок знайомства, але знаєш сам, що він, тобто Кловський, на роботі, а ця лярва — жінка чи довічна коханка пана Блоха. І Лізка, гойдаючи стегнами, зовсім по-дитячому трохи награно, пройшла кухню, зрізала шматок спальні й заліпила гучного ляпаса Кловському. Спочатку на одну щоку, потім на другу. Той і не муркнув, а продовжував тріщати брунатними кісточками вервечок, викочуючи свої сливові очі у простір і копилячи смачні губи.