Мужній і суворий, Мелмют Кід мав у собі щось делікатне, жіноче, тому навіть найлютіші собаки почували до нього довіру і найхолодніші серця звірялися йому зі свого клопоту. Не те, щоб Мелмют Кід домагався цього. Люди самі горнулися до нього, як квітки до сонця. Казали, що навіть сам панотець Рубо сповідався йому, а чоловіки й жінки Північної Країни завжди стукали до його дверей — до дверей, що ніколи не замикалися. Магдалина гадала, що він не може допуститися помилки або злого вчинку. Вона знала його здавна, ще відколи стала жити серед людей батькової раси; і їй, напівдикунці, здавалося, що в ньому зосереджена споконвічна мудрість і що очі його можуть бачити прийдешнє.
У країні панували облудні ідеали. Громадські звичаї в Доусоні були вже не такі, як колись, а швидкий розвій Північної Країни крив у собі й погане. Мелмют Кід усе це розумів і добре знав Кола Голбрейса. Він знав, що хапливе слово часто може наробити лиха; а до того ж він хотів засоромити чоловіка й добряче провчити його. Отож другого вечора він покликав до себе на раду гірничого інженера Стенлі Принса та Джека Гаррінгтона, на прізвисько Щасливець Джек, із його скрипкою. Тої ж ночі Бетлз, що багато чим завдячував Мелмютові Кіду, запріг собак Голбрейсових, прив’язав малого Кола до санок і подався в темряві до річки Стюарт.
— Ну, раз-два-три, раз-два-три. Тепер назад. Ні-ні! Грай спочатку, Джеку! Дивіться — отак!
Принс елегантно виконав потрібне «па», бо ж він був мастак водити котильйон.
— Отже: раз-два-три, раз-два-три. Назад! Так! Оце вже краще. Спробуйте знову. І не дивіться собі на ноги! Раз-два-три, раз-два-три! Менші кроки! Ви ж не собак поганяєте. Спробуйте спочатку. Так! Добре. Раз-два-три, раз- два-три.
Принс і Магдалина все крутилися в нескінченному вальсі. Стола й ослінчики повідсовували під стіну, щоб було більше місця. Мелмют Кід сидів на лежанці, спершись підборіддям на коліна, й зацікавлено приглядався. Джек Гаррінгтон сидів поруч із ним, цигикаючи на скрипці та пристосовуючись до танцюристів.
Бо надзвичайної речі здумали досягти з жінкою оті троє чоловіків. І, певно, найдивніше було те, як поважно вони до цієї справи бралися. Жодного атлета не треновано так суворо до змагань, жодного собаку не приучувано так до запрягу, як вони тренували Магдалину. Щоправда, з Магдалини був добрий матеріал, бо на відміну від усіх інших жінок своєї раси, вона змалку не носила важких тягарів і не долала далеких мандрівок. Окрім того, вона була гарно збудована, гнучка, як лоза, і мала в собі багато прихованої грації. Отож цю грацію чоловіки хотіли виявити й сформувати.
— Гірше те, що вона колись не до ладу навчилася танцювати, — мовив Принс глядачам, посадовивши задихану ученицю на столі. — Вона швидко похоплює, та все ж мені було б легше її вчити, коли б раніше вона зовсім не танцювала. Але скажи-но, Кіде, я ніяк не збагну, звідки в неї таке. — Принс чудно ворухнув плечима й головою, як Магдалина під час ходи.
— То ще нічого. На своє щастя, вона зросла в місії, — відповів Мелмют Кід. — То від тяжкої ноші, знаєш, від ремінця, що його закидають на голову. Інші індіянки ходять, погойдуючись куди більше, але вона не носила тягарів, аж поки вийшла заміж, та й то лише напочатку. Зазнала тоді вона біди зі своїм чоловіком. Вони перебули голод на Сороковій Милі.
— Як же нам відучити її від такої ходи?
— Не знаю. Може, довгі прогулянки якось зарадять цьому? Принаймні хоч трохи вирівняють, правда, Магдалино?
Вона потакнула головою. Коли Мелмют Кід, що геть усе знає, так каже, то так воно й є, і годі.
Магдалина підійшла до них — вона хотіла почати знову. Гаррінгтон оглянув її з ніг до голови так, як оглядають коней. Огляд, певно, вдовольнив його, бо раптом він зацікавлено спитав:
— А що ж отримав той ваш дядько-голодранець?
— Рушницю, укривало й двадцять пляшок гучу. А рушниця зламана. — Останні слова вона вимовила з презирством, наче їй було гидко, що її дівоцтву склали таку малу ціну.
Магдалина добре розмовляла англійською, вживаючи багато висловів свого чоловіка, але все ж чути було індіянську вимову — нахил до дивних горлових звуків. Навіть це її вчителі взяли на увагу і тут теж осягли неабияких наслідків.