Гей Стокард грубо вилаявся своєю рідною, односкладовою мовою. Жінка його, облишивши горшки і каструлі, простежила за його поглядом. Він пильно роздивлявся на річку. Жінка була з Тесліну і добре зналася на всіх відтінках його фразеології: особливо, коли говорив він із завзяттям. Залежно від тону і словника його блюзнірської лайки, вона завжди могла визначити, чи йде справа про розмотаний ремінець на лижві, чи загрожує смертельна небезпека.
— Тому вона дуже добре знала, що теперішній момент заслуговує уваги. Довгий човен, веслами вилискуючи на вечірньому сонці, перебивав течію, прямуючи до затоки. Гей Стокард напружено стежив за ним. Три постаті ритмічно підіймали і спускали весла. Червона хустка, що нею обмотано голову одного з гребців, приковувала до себе його увагу.
— Біле! — гукнув Гей Стокард. — Гей, Біле!
— 3 одного із шатрів виліз якийсь незграбний велетень, позіхаючи й протираючи заспані очі. Кинувши очима на дивного човна, він ураз очуняв.
— Бий мене бог! Це ж проклятий небесний пілот.
Гей Стокард, прикро покивавши головою, простяг руку до рушниці, але, здвигнувши плечима, зупинився.
— Застрілити його, і кінець справі, — промовив Біл. — Або нам, або йому каюк.
Одначе Стокард відхилив цю енергійну пропозицію: відкликавши Біла від берега, він обернувся до жінки і наказав їй знову взятися до своєї праці. Два індіянина прив’язували в затоці човна, а білий пасажир із розкішним завоєм на голові, скочив на пісок.
— Вітаю вас, як Павла Тарського. Спокій і милість Господня хай буде з вами.
Його виступ зустрінуто похмурим мовчанням.
— Вам, Гею Стокарде, богохульнику і філістимлянину, моє привітання. У вашому серці хіть Мамонова, у вашому розумі хитрощі диявольські, у вашому шатрі та жінка, що з нею ви живете в розпусті. Але я, Стерджес Овен, апостол господній, наказую вам у цій пустелі покаятися в усіх гріхах і зректися беззаконства.
— Досить лицемірства! — роздратовано перервав його Гей Стокард. — Вам ще більше це знадобиться для Баптиста Червоного, що перебуває там.
Він махнув рукою в той бік, де був індіянський табір. Звідтіля вперто дивився метис, намагаючись розпізнати нових людей. Стерджес Овен, апостол і розповсюдник світла божого, прибувши на крутий берег, наказав своїм людям принести все табірне приладдя. Стокард подався за ним.
— Стійте! Чи ціните ви своє життя? — промовив Стокард. Він шарпнув місіонера за плече й перекрутив його на місті.
— Моє життя в руках господніх, і я тільки працюю в його винограднику, — з повагою відповів місіонер.
— Ой, киньте це! Невже ви шукаєте мучеництва?
— Коли на це воля його.
— Добре, ви як раз знайдете, що шукаєте, але хочу вас попередити. Воля ваша послухатися чи ні. Якщо ви тут залишитесь, то вашій праці кінець, смерть спіткає не тільки вас, а й нас, і Біла, і мою дружину...
— Вона дочка дияволова і не слухає слова божого.
— Так само й я. Ви приносите нещастя не тільки собі, а й нам. Минулої зими, пригадуєте, ми з вами застрягли у снігу, і я знаю вас як добру, але не розумну людину. Коли ви вважаєте за свій обов’язок боротися з поганством, то це гаразд; але слід вам трошки прикласти розуму до цієї справи. Ця людина, Баптист Червоний, не індіянин: він нашої раси, такий самий упертий, як і я, і такий самий дикий фанатик, як ви. Коли ви з ним зійдетесь, то станеться чортзна-що. Я стану осторонь. Розумієте? Слухайте моєї поради і йдіть собі геть звідсіля. Якщо попливете за водою, то зустрінете росіян. Там, без сумніву, є православні священники, і вони покажуть вам безпечний шлях до Берингова моря — це там, де вливається Юкон — а звідтіля вам не важко буде повернуться до країни цивілізації. Повірте моїм словам і забирайтеся звідси якомога швидше.
— Хто має бога в серці, а євангеліє в руках, той не боїться підступів людських і диявольських, — непохитно відповів місіонер. — Я побачуся з цією людиною і буду з нею боротися. Один віровідступник, повернений до пастви, більша перемога, ніж тисячі навернених поганинів. Той, хто дужий у злі, може бути дужий в добрі. Свідок тому — Савл, який мандрував до Дамаска, щоб перегонити християнських невільників до Єрусалима. Голос спасителя промовив до нього: «Савле, Савле, на що гониш мене?» Тоді ж Павло пішов за Господом і став великим спасителем душ людських. Так само, як і ти, Павле із Тарса, працюю і я у винограднику господньому. Його ласки ради терплю лихо і напасті, глум і зневагу, муки й кару.