Але тільки-но зайшло сонце, усе замовкло. Північна запала тиша. Стокард став навколішки й почав роздивлятися крізь барикади. Заплакала дитина від болю, і це його засмутило. Мати нахилилась над нею, і вона знову заснула. Тиша була безкрая, глибока. Раптом голосно заспівали дружню пісню ріполови. Ніч минала.
Закишіла на галявині ціла ватага темних постатей. Засвистіли стріли, заспівали натягнуті тетівки. Раптом спис, влучно кинутий сильною рукою, прошив жінку з Тесліна, тоді саме, коли вона нахилилася до дитини. Слабка стріла, пролетівши поміж Ярусами, вп’ялася в руку місіонерові.
Не було ніякої спроможності спинити напад. Просторінь між двома таборами услалася трупом, але решта індіянів, мов хвиля морська, котилася вперед, розбиваючись об барикади й перелізаючи через них. Стерджес Овен сховався в шатрі, але інших хвиля змила геть і покрила. Гей Стокард один лише виплив на поверхню, відкидаючи від себе індіянів, що, немов ті цуценята, скавучали. Йому пощастило вхопити сокиру. Темна рука раптом вхопила дитину за голу ніжку й витягла з-під матері. Тут же недалечко маленьке тільце закружилось у повітрі й розбилось об дерево. Гей Стокард, розсікши голову індіянину аж до підборіддя, став прочищати місце навколо себе. Коло диких людей чим раз більше стягалось, засипаючи його дощем зубчастих, кістяних стріл і ударами списів. Уже сонце зійшло. У малиновому ранковому присмерку хвиля, коливаючись, котилась то вперед, то взад, нахлинала і відливала. Двічі, коли йому від сильного удару застрягла сокира, індіяни опадали Стокарда, але він щоразу їх відкидав. Вони падали під ноги, і він топтав мертвих і поранених, аж слизько стало від крові.
А день все ж таки яснів, і ріполови співали. Нарешті вороги з жахом відхлинули від нього, а він, тяжко дихаючи, сперся на свою сокиру.
— Присягаюся душею своєю! — гукнув Баптист Червоний. — Ти ж чоловік. Зречися свого Бога, і будеш живий.
Стокард тихим голосом, але з повагою відмовився.
— Дивіться! Це ж баба!
Стерджеса Овена привели й поставили перед метисом. Крім уразки на руці, він був зовсім непошкоджений, але, пойнятий нестямним жахом, кидав очима в усі боки. Героїчна постать скаліченого стрілами, байдужливого, невгамовного богохульника, що з погордою обперся на свою сокиру, приковувала до себе його погляд. Він відчув велику заздрість до цієї людини, що так спокійно сходила до темної брами смерті. Запевне Христос, а не він, Стерджес Овен, був створений по тому ж образу. А чому ж не він? Він невиразно відчував прокляття спадщини — кволість духа, що перейшла на нього від далеких предків. Його пойняв гнів проти творчої сили — під яким би символом вона не виявлялась — тієї сили, що створила його, слугу свого, таким кволим. Навіть людину, дужчу за нього, цей гнів і ця скрута змусили би зректися віри, а Стерджеса Овена й поготів. Жахаючись лютості людської, понехтував він гнівом божим. Він захопився служінням Богові лише для того, щоб упасти. Йому дано було віру без сили віри, йому дано було благодать без сили благодаті. Це було несправедливо.
— Де ж тепер Бог твій? — запитав метис.
— Не знаю.
Він стояв рівно, нерухомо, як дитина, що відповідає з катехизиса.
— Чи віриш ти в Бога взагалі?
— Вірив.
— А тепер?
— Ні, не вірю.
Гей Стокард витер з лиця кров і усміхнувся. Місіонер дивився на нього з цікавістю, немов крізь сон. Йому здалося, ніби він стоїть десь безмежно далеко від усього. В тому, що сталося і повинно було статися, він ніби не брав ніякої участі. Був лише глядачем, так, здалека дивився на все. Голос Баптиста ледве доходили до нього.
— Добре. Дивіться ж, щоб цю людину звільнити, і щоб не сталося з нею лихо якесь. Хай іде з миром. Дайте йому човна та їжі. Скеруйте його до росіян, хай оповістить жерцям їхнім про Баптиста Червоного та його країну, де не визнають ніякого Бога.
Індіяни повели його на край крутого берега, де всі зупинились, щоб діждатися фіналу трагедії. Метис обернувся до Гея Стокарда.
— Бога нема? — промовив він до нього.
Гей Стокард усміхнувся на це.
Один із молодих індянів схопив списа і став напоготові.
— Чи віриш ти в бога?
— Так. Вірю в бога моїх батьків.
Він міцніше стиснув сокиру. Баптист Червоний подав знак, і спис прошив йому груди. Стерджес Овен побачив, як кістяний наконечник списа пройшов наскрізь; бачив, як Гей Стокард, усміхаючись, заточився і впав на землю. Почув, як тріснув, зламавшись, держак списовий.