— Я побачив човна, величезного човна. Коли б усі човни, що я бачив, збити в один — і то не вийшло б такого здорового.
Пролунали вигуки недовір’я. Кугах, який чимало літ прожив на світі, похитав головою.
— Еге, коли б кожна байдарка була як піщинка, — казав далі визивним тоном Нам-Бок, — і щоб байдарок було стільки, скільки тут піску на березі, — і тоді не можна було б збудувати такого великого човна, якого я побачив на четвертий день уранці. Це був дуже великий човен і називався він — шхуна. Цей дивовижний човен, ця велетенська шхуна йшла до мене, і на ній були люди.
— Стривай, о Нам-Боку, — перепинив його Опі-Кван, — а які ж там були люди? Також великі?
— Ні, звичайні люди, такі, як ми з тобою.
— А великий човен плив швидко?
— Ого, ще й як швидко!
— Човен був великий, люди маленькі, — підсумував Опі-Кван.
— А якими ж вони веслами гребли? Довгими?
Нам-Бок посміхнувся, вискаливши зуби.
— Весел не було, — сказав він.
Люди пороззявляли роти, настала довга мовчанка. Опі-Кван узяв у Кугаха люльку і двічі задумливо затягся. Одна з молодших жінок пирхнула нервовим смішком, і всі на неї сердито озирнулися.
— То весел, кажеш, не було? — лагідно спитав Опі-Кван, повертаючи люльку Кугахові.
— Південний вітер дув їм у спину, — пояснив Нам-Бок.
— Так, але за вітром скоро не попливеш!
— У шхуни були крила — ось такі. — Нам-Бок накреслив на піску схему щогл і вітрил. Чоловіки, зацікавившись, з’юрмилися навколо. Віяв дужий вітер, і, щоб було зрозуміліше, Нам-Бок схопив за кінці материну хустку і підняв її проти вітру. Вона напнулася, як вітрило. Баск-Ва-Ван лаялась, відбивалась, але скінчилося тим, що злякану стару вітром віднесло кроків за двадцять і вона впала на купу нанесених морем трісок. Чоловіки глибокодумно бурмотіли, що їм усе ясно, коли це Кугах, відхиливши назад свою сиву голову, голосно засміявся.
— Хо-хо-хо! Ну й дурна ж це штука, отой великий човен! Найдурніша в світі! Іграшка вітрові! Куди вітер, туди й вона. Жодна людина не скаже, куди він пристане. Він пливе за вітром, а вітер дме, куди йому заманеться, і невідомо, куди він подме через хвилину.
— Авжеж, це так,— повагом промовив Опі-Кван, — за вітром, звісно, легко пливти, але проти вітру доводиться добре гребти, а вони навіть і весел для цього не мають! Їм, цим людям на човні, і боротися нічим.
— Та й потреби такої нема! — сердито вигукнув Нам-Бок. — Шхуна однаково легко йде і проти вітру.
— А яка, ти кажеш, сила примушує цю саму шх... шхуну плисти? — спитав Кугах, навмисно затинаючись на незнайомому слові.
— Вітер, — була нетерпляча відповідь.
— Так! Вітер, виходить, жене цю шх... шхуну проти вітру? — старий Кугах підморгнув Опі-Кванові і серед загального сміху провадив далі: — Вітер дме з півдня і жене шхуну на південь. Вітер — проти вітру, вітер дме разом і в той, і в протилежний бік. Дуже просто. Ми розуміємо, Нам-Боку. Аж надто добре розуміємо.
— Ти дурень!
— Правду мовлять твої уста, — лагідно відповів Кугах, — я довго не міг збагнути, а виявилося, що це звичайна річ.
Обличчя Нам-Бокові спохмурніло. Він швидко вимовив кілька слів, яких люди його племені досі ніколи не чули. Чоловіки знову взялися різьбити, а жінки — чистити шкури. Але Нам-Бок сидів, міцно стуливши губи. Йому не вірили, і він не хотів більше розповідати.
— Цю шх... шхуну, — байдуже спитав Кугах, — зроблено, мабуть, з дуже великого дерева?
— З багатьох дерев, — коротко відрубав Нам-Бок, — вона була дуже велика.
Він знову понуро замовк. Ватаг штовхнув ліктем Кугаха, той, зачудований, помалу похитав головою і тихенько пробурмотів:
— Дуже, дуже дивно!
Нам-Бок дався спійматись на гачок.
— Це ще абищиця! — жваво сказав він. — А от подивилися б ви на пароплав! Як піщинка проти байдарки, а байдарка проти шхуни — так само шхуна проти пароплава. До того ще він зроблений із заліза, геть увесь із заліза.
— Ні, ні, Нам-Боку, — вигукнув Опі-Кван, — подумай сам, як це може бути? Залізо завше тоне. Ось послухай: я виторгував собі залізного ножа у ватажка з сусіднього селища. Учора він якось вислизнув у мене з рук і пішов униз, аж на саме дно моря. Для всього є свій закон. Це ми всі знаємо. А крім того, всі речі, зроблені з чогось одного, мають і один закон. Отож і всі речі з заліза мають один закон. Зречися своїх слів, Нам-Боку, щоб ми не перестали тебе поважати.
— А проте це так, — наполягав Нам-Бок, — пароплав увесь залізний, і не тоне.
— Ні, ні, цього не може бути!
— Я бачив на свої власні очі.
— Це суперечить природі речей.