І Гунія послала по цього Клок-Но-Тона! Далеко було б краще, коли б їхній власний шаман Скунду не впав у неласку, бо він не такий суворий: всі знають, як він вигнав двох дияволів з чоловіка, що потім мав семеро здоровісіньких дітей. Але Клок-Но-Тон! Люди тремтіли від страшного передчуття, тільки подумавши про нього. Кожен відчував на собі звинувальні погляди і кожен так само звинувально дивився на інших. Геть усі почували це, крім Сіме. Але Сіме — відомий глузівник, і всі були певні, що кінець його буде страшний, дарма що тепер йому в усьому так щастить.
— Хо-хо-хо! — реготав він.— Дияволи і Клок-Но-Тон! Та кращого диявола, ніж він сам, не знайдеться по всій землі тлінкетів!
— Ти дурень! Він їде сюди з усіма своїми чарами і чаклуваннями. Прикуси хоч тепер свого язика, коли не хочеш, щоб тебе спіткало якесь лихо і вкоротились твої дні на землі.
Так казав Ла-Лах, на прізвисько Ошуканець, але Сіме тільки засміявся зневажливо.
— Я — Сіме, я не звик боятися, я й темряви не боюсь. Я дужий чоловік, як був мій покійний батько. У мене ясна голова. Ні ти, ні я, ніхто з нас не бачив нечистої сили на власні очі.
— Але Скунду бачив, — переконано сказав Ла-Лах, — і Клок-Но-Тон також... Усі це знають.
— А звідки ти сам про це знаєш, дурного батька сину? — скрикнув Сіме, і його волов’яча шия почервоніла від припливу крові.
— З їхніх власних слів.
Сіме пирхнув.
— Шаман так само тільки чоловік, як і всі люди, і його слова можуть бути такі самі брехливі, як твої й мої. Тьху!.. Тьху і ще раз тьху! Ось твоїм шаманам і твоїх шаманів дияволам! Ось! Ось!
Ляскаючи пальцями на всі боки, Сіме пройшов крізь натовп, що злякано розступався перед ним.
— Добрий рибалка й відважний мисливець, але погана людина, — сказав хтось.
— Так, а живе щасливо, — роздумливо зауважив другий.
— Отже, виходить, краще бути поганим і жити добре, — обізвався через плече Сіме. — Коли б ви всі стали такими поганими, то й шаманів не треба було б! Ех ви! Діти, що бояться темряви!
Сіме не переставав задирливо реготати і тоді, як з вечірнім припливом прибув сам Клок-Но-Тон. Він не втримався, щоб не поглузувати, коли шаман, виходячи на берег, спіткнувся на піску. Клок-Но-Тон, насупившись, подивився на нього скоса і, не вітаючись ні до кого з людей, подався просто до хати Скунду.
Як вони зустрілись — ніхто не знає. З’юрмившись на поважній відстані від них, усі перемовлялись пошепки, доки обидва чаклуни були вкупі.
— Привіт тобі, о Скунду, — пробурмотів Клок-Но-Тон, не знаючи, як його вітатимуть. Він був велетенського зросту і височів баштою над маленьким Скунду, тоненький голосок якого долинав, наче тихеньке, далеке сюрчання коника.
— Привіт і тобі, о Клок-Но-Тоне, — відповів Скунду, — день твого приходу щасливий для мене.
— Проте здавалося б...— Клок-Но-Тон замовк, вагаючись.
— Так, так,— нетерпляче перебив його маленький шаман, — у мене настали погані часи, інакше я не стояв би і не дякував тобі за те, що виконуєш мою роботу.
— Це мені прикро, друже Скунду...
— Не треба, не треба! Я радий, Клок-Но-Тоне!
— Я поділюся з тобою тим, що мені дадуть.
— Не треба й цього, добрий Клок-Но-Тоне, — промимрив Скунду із запобігливим жестом, — це я твій раб і боржник, і тепер на всі дні я буду сповнений одного бажання — догодити тобі...
— Так само, як і я...
— Як і ти догоджавш мені тепер.
— Нехай буде так. Але справа, видно, погана з цими вкривалами, що належали жінці Гунії?..
Запитуючи, він навмисне затнувся. На губах Скунду промайнула слабка, ледь помітна посмішка. Він звик читати в людських душах, і люди здавались йому занадто нікчемними.
— Ти завжди вживаєш таких гострих заходів, що, безперечно, незабаром виявиш злодія.
— Авжеж, варто мені тільки глянути на нього, і я зараз пізнаю, — сказав Клок-Но-Тон і замовк завагавшись. — Чи тут був хто з інших місць? — спитав він.
Скунду похитав головою.
— Дивись, хіба не розкішна річ?
Він підняв укривало з тюленячих і моржових шкурок. Клок-Но-Тон став розглядати його з прихованим інтересом.
— Це була тут у мене одна потаємна оборудка...
Клок-Но-Тон, уважно слухаючи, кивнув головою.
— Я одержав його від чоловіка на ім’я Ла-Лах. Це вправний чоловік, і я не раз думав собі...
— Що? — не витримав Клок-Но-Тон.
— Я не раз думав...— знову промовив Скунду, але голос його стих і він замовк. — Чудовий день сьогодні, і твої чари надзвичайні, Клок-Но-Тоне.
Лице Клок-Но-Тонові засвітилось.