Диво
Диво як завжди
Ні, диво це — результат віри та
Ні, віри та сміливого, ні, більше, ніж сміливого, більше, ніж це…
І розплакалась.
Я не досить добра, не все знаю, досі всього не знаю. Вона не переклала б цього речення жодною мовою, хоч і вважала, що знає, що кожне слово окремо означає і як його вживати, але не знала, що в тому реченні насправді. Вона, власне, не все знала.
Зупинилась перед баром, він чекав на неї, але не бачив, як вона підійшла і взагалі її не зауважував, бо разом з іншими гостями і хлопцем з бару зосередився на телевізорі в кутку. Велосипеди, екраном рухались велосипеди, тоді лише один велосипед, було видно нагнутого над кермом велосипедиста, тоді край шляху з юрмищем людей. Коментатор коментував неймовірно збудженим голосом, плутався, виправляв себе, знову спотикався об слова, залишалось ще три кілометри, коментував чимдалі швидше, ніби сам мав тиснути на педалі, ніби не був уже в змозі протриматись до фінішу, ніби це його серце от-от зупиниться, язик відмовляв йому цілковито, вона запитала в себе, скільки це ще, два кілометри, а хлопця з бару, який у трансі не зводив з телевізора очей, запитала ввічливо: chi vince? Хлопець не відповів, ага, ще один кілометр, коментатор ледве дихав, хрипів, йому ніяк не вдавалося доказати останнє речення до кінця, і фінішну лінію він перетнув з нерозбірливим криком. Саме тієї миті в телевізорі заревіло, натовп край шляху здійняв хаотичний ґвалт, який поступово переріс у виразне стакато:
А
дор
ні
А
дор
ні
Вона слухала з жахом і з полегшенням, і в тому крикові у ритмі стакато їй вчувалися крики в ритмі стакато зі всіх міст і всіх країн, де їй довелося бувати. Ненависть у ритмі стакато, тріумф у ритмі стакато.
А
дор
ні
А
дор
ні
Він обернувся і глянув зніяковілим поглядом, бо вона вже вочевидь давно тут. Вона, всміхаючись, показала на пуловер, якого тримала, перекинувши через руку. Хлопець з бару повернувсь до тями, глянув тупо на неї і пробелькотів, commandi, Signora, cosa desidera?
Niente. Grazie. Niente.
Але рушивши, коли вже взяла його за руку, обернулась, бо спало на думку найважливіше, і хлопцеві, який бачив, як переміг Адорні, крикнула:
Auguri!
Проблеми, проблеми…
Тоді о сьомій. Так, коханий. Мені так краще. Кав’ярня на верхньому поверсі. Бо я випадково. Так, випадково, колись же мені треба сходити до перукаря.
О сьомій, десь біля сьомої, думаю, якщо вчасно… Що, справді? Дощ? Так, теж так думаю, щодня дощ. Так, я також. Тішуся.
Беатрікс видихнула ще щось у телефон і поклала слухавку, перевернулась з полегшенням на живіт і знову вткнулась головою в подушку. Коли вона, докладаючи зусиль, жваво розмовляла, її погляд зупинився на старому дорожньому будильнику, якого ніхто ніколи не брав у дорогу, і справді всього лиш пів на десяту, а найкращим у квартирі тітки Міхайловіч було те, що тут було два телефони і один з них стояв у неї в кімнаті біля ліжка, і вона будь-коли могла до нього дотягнутись і колупатись собі в носі, коли мала намір, почекати розважливо на відповідь, чи ще ліпше, коли пізньої години лягала на спину, задирала ноги й крутила ними наче на велосипеді чи робила кілька ще складніших вправ, але щойно клала слухавку, відразу ж засинала знову. Беатрікс, власне, вміла вже по дев’ятій вранці відповідати виразним, дзвінким голосом, і добродушний Еріх думав, що вона вже давно, як він, на ногах, може, вже й ходила кудись і на багато що готова цього дня. Йому, мабуть, ще ніколи не спадало на думку, що вона завжди відразу ж знову засинала і навіть сподівалася, що додивиться приємний сон, тільки якщо він приємний, але так бувало рідко, бо загалом їй мало що снилося, а якщо й снилося, то нічого особливого, насправді ж найважливіше їй було спати далі. Якби її хтось запитав, і вона, що менш імовірно, відповіла, що для неї найкраще, що вона найбільше любить робити, яка в неї мрія, яке в неї бажання і яка мета в житті, то вона б із заспаним піднесенням сказала: спати і більше нічого! Але Беатрікс ніколи нікому так не скаже, бо вона вже якийсь час як зрозуміла, до чого вони всі хилять, пані Міхайловіч і Еріх, наприклад, чи ба й навіть її кузина Елізабет: що вона, мовляв, нарешті має на щось зважитись і щось робити, так, обов’язково мусить мати якусь роботу, і що з цими людьми треба поводитись трішки люб’язніше і принагідно прохоплюватись кількома словами про плани на майбутнє і про зацікавлення.