Вони швидко попрямували до другого храму і, перезирнувшись, повернулись перед третім назад. Він тримав розгорнутий путівник у руці, прочитав машинально абзац, але оскільки вона нічого не хоче знати, то ліпше він їй нічого й не пояснюватиме. Поплелися до парку Неттуно, де стояло багато порожніх шезлонгів, знайшли місце, звідки було видно храми, замовили кави й розмовляли. Специфічний цей рік, погодився він, це, вочевидь, сироко, дивно й гнітюче, весь час то надто спекотно, то надто холодно або надто задушливо, хай де я буваю, дивно, і так рік у рік. Tu es sûr qu’il s’agit des phenomenes meteorologiques? Щось, пов’язане з космосом? Moi non, je crains plutôt que ce soit quelque chose dans nous-mêmes qui ne marche plus. Греція теж уже не та, якою була колись чи нещодавно, взагалі не така, якою була десять, п’ятнадцять років тому, коли я був там уперше, а якщо в’явити, що відбулося за два тисячоліття, тоді як він не в змозі охопити й осягнути оцей ось невеликий проміжок часу і свою особисту історію, то хіба це щось не приголомшливе і божевільне, що тут можна просто сидіти, пити каву й дивитись на грецькі храми — come fosse niente, втрутилась вона, і він не зрозумів, чи проникла вона в перебіг його думок, якими він не ділився і яких сам до кінця не розумів. З ким вона раніше тут була, його, звичайно ж, не стосувалося, але чому їй раптом перехотілося оглядати храми? Причина, звісно, не в ньому, це щось інше, але вона розповідала про що завгодно, тільки не про це, і він так і не довідався про неї більше нічого, а лише що вона пережила якийсь шок, but who cares, і що їй часто було погано.
Коли він забирав її в Римі з готелю, ця подорож видавалась їй ще звичною пригодою, але що більше вона віддалялася від місця, де тепер працювала, важливішого для неї, ніж для багатьох власна домівка, а тому віддалятися від нього набагато важче, то дедалі непевніше почувалась. Вона більше не випромінювала впевненої в собі особистості в холі, в барі, ніби щойно з обкладинки Vogue чи Glamour, у відповідний час у відповідній сукні, вже майже ніщо не вказувало на її ідентичність, вона виглядала як будь-яка пересічна особа у своїх вилинялих джинсах і надто вузькій блузці, з валізою і пляжною торбою, таку, як вона, він міг би підібрати й на вулиці. Щоб він не зауважив, як вона боялась бути залежною від нього, вона намагалася змусити його думати, що без її знань місцевості і вмінь орієнтуватися не обійтись. Гортала дорогою карти шляхів, не нові й уже давно застарілі, купила на заправці ще одну карту узбережжя, яка, як з’ясувалося згодом, теж не відповідала дійсності, але він не хотів вірити, кермував лівою рукою і лівим оком, щоб дивитись у карту, а їй нема чого нервуватись, бо звідки йому знати, що вона краще за будь-якого портьє, за будь-якого працівника турфірми орієнтується в залізничних довідниках, атласах доріг і розкладах польотів, адже все, пов’язане зі шляхами сполучень, було її життям, а коли він помітив її роздратованість і невдоволеність, то потягнув жартома за вухо, non guardare cosi brutto. Слухай, мені ще знадобляться мої вуха, veux-tu me laisser tranquille! Ледь не додала «chéri», але вчасно спохватилась, бо так вона казала до Жан-П’єра, потерла обидва вуха, де в неї зазвичай навушники, де автоматично функціонують перемикання з мови на мову. Який же все-таки дивний механізм вона собою являє, живе без жодної думки в голові, занурена в слова інших, і наче сновида мусить одразу ж встигати повторювати тими самими словами, які хіба що інакше звучать, з machen вона вміє робити to make, faire, fare, hacer і делать, кожне слово може прокручувати туди й сюди шість разів, але не має права думати, щоб machen справді означало machen, faire — faire, fare — fare, а делать — делать, це може зробити її голову непридатною, і їй треба вважати, щоб одного дня не опинитись засипаною під груддям слів.