У тих стосунках це було найважливіше, але було ще й інше. Залежало, власне, від того, де тієї чи тієї миті саме шукаєш найважливіше, тоді Елізабет не звертала уваги на всі слова Тротти, який походив з того легендарного роду, з якого ніхто «з цим не впорався», і про його батька вона довідалася від нього, що він також не розумів тих часів і врешті запитував: куди мені тепер, Тротті? Коли світ знову валився, для одного з Троттів 1938 року, одного з тих, що ще раз мусили підійти до Гробівця капуцинів і добре знали, що означає «Боже бережи», але перед тим зробили все для того, щоб повалити династію Габсбурґів. А найважливіше з найважливішого було те, що Тротта позбавляв Елізабет певності в роботі, бо після смерті Дювальє вона перейшла до найкращого французького журналу, і він крапля за краплею почав вливати в неї отруту, змушував її замислюватись над своїм фахом. Коли одного разу вона безпорадна, вся в сльозах прийшла до нього, бо один з її друзів, якого вона не дуже добре знала, але в неї завжди було так багато друзів серед усіх, загинув у Будапешті під час вуличних боїв, коли він фотографував і стікав кров’ю з фотоапаратом у руці, Тротта не звертав уваги на її сльози і вперто мовчав. Згодом вона і редакція, і краща, совісніша Франція насамперед, втратили трьох фотографів і одного репортера в Алжирі та двох журналістів у Суеці, на що Тротта тоді сказав: війна, що ви її фотографуєте для інших на сніданок, не минає, отже, й вас. Не знаю, додав він, але мені анітрохи не шкода нікого з твоїх друзів. Якщо хтось стрімголов кидається в пекло, щоб привезти додому кілька вдалих знімків, де зображена смерть інших, тоді, за такого спортивного азарту, він може й загинути, що в цьому дивного, професійний ризик і нічого більше! Елізабет оторопіла, бо все, що вони на той час робили, вона вважала найправильнішим, люди мають знати, знати в усіх деталях, що там відбувається, вони мусять бачити такі знімки, щоб «пробудитися зі сну». Тротта лишень сказав: Справді, мусять? А чи хочуть? Не сплять тільки ті, які й без вас уявляють. Невже ти думаєш, що мусиш нафотографувати мені зруйнованих сіл і мертвих тіл, щоб я міг уявити війну, чи отих індійських дітей, щоб я знав, що таке голод? Яка самовпевненість. А той, хто не знає, той гортає ваші вдалі знімки з естетичною метою або з огидою, залежно від якості фотографій, ти ж так часто згадуєш, яка важлива якість, хіба не тому тебе всюди посилають, що твої знімки якісні? — запитав він з легкою насмішкою. Елізабет сипала аргументами, з запалом, досить незле ще як на першу безпорадність, але її вперше хтось позбавив ґрунту під ногами, і вона впертим голосом сказала: І щоб ти врешті зрозумів, що це для мене серйозно, я зараз піду й проситиму Андре, щоб він відрядив мене до Алжиру, досі він був проти, щоб я туди їхала, але я не розумію, чому мені не можна, а чоловікам можна. Бо ж у всіх інших речах інакше, і вже давно!