Iще говорить спокiйно:
- Можна взнати й це, наприклад: "Ернст Геккель i Ернст Мах" - є роздiл теж iз книги Ленiна "Матерiялiзм i емпiрiокритицизм", Держ. видав. 1920 р. Або, скажiмо, передмова до третього видання "Анти-Дюрiнг" написано… зараз скажу… Лондон, 23 травня 1894 року, цебто за три роки, три з половиною мiсяцi й один день пiзнiш мого народження.
Кiмната не витримала - регiт.
Гордiєнко спокiйно п'є чай.
…Гроза йде.
VI
Валентина… ах, який у неї високий лоб, як башта (люблю високолобих М.Х.). Валентина несе обов'язки й начальника города, що одвели комунi за Зубiвською левадою. А Iванов-начальник кампанiй. Мiсяць має чотири тижнi, а два з них призначається для кампанiй. Наприклад, тиждень уборки червоноармiйських казарм (iде вся комуна), тиждень марксистського знання й т. д.
Бiгли днi (в комунi завжди бiжать днi). Вибивалась городина. Пiсля обiду всi виходили на роботу до Зубiвської левади. Андрiй декламував свої експромти, Iванов пiдганяв комуну, а комуна кричала:
- Нещасний прикажчику… Геть комбурiв!
А коли сонце розсипалось на далеких зелених гонах, а в манастирi звонили до Вечiрнi, комуна становилась у два ряди й з пiснями йшла мiстом додому.
Iванов iшов попереду й командував зводом, вiн же починав пiсню. Одна рука в Iванова (забув сказати) висить: його ранило калединським снарядом, а другою рукою вiн розмахує в такт:
- Ать! Тва! Ать! Тва!
Iнодi Же каже:
- А може, пiсень не треба?
Комуна в регiт:
- Браво! Же соромиться обивателiв.
Тодi Же починає перша, i так дзвiнко, що на тротуарах зупиняються.
Але от приїздить iз волости Валентина. До Iванова:
- Iди сю-юди. Треббба по-о-орадитись.
Iванов:
- Кажи тут.
Валентина мнеться.
Звичайно, Андрiй схоплюється й кричить несамовито:
- Це свинство. Чого тут не кажеш? Ховаєш од мене? Я цього не допущу! Я вимагаю, щоб од мене не було партiйних тайн. Я все мушу знати. Це свинство.
(…Андрiй безпартiйний).
Потiм вiн ще кричить i доказує, що йому треба все знати, iнакше вiн не може орiєнтуватися.
Пiдхоплюється Же:
- Як це орiєнтуватися? Ану?
Вмiшується й Мура.
- Ан-дре!
Же:
- Ага, знаю як: шпигуни теж орiєнтуються.
- Що?
Крик! Крик! Крик!
…А увечерi на чорнiй дошцi стоїть:
"Тов. Же за буйство".
… А Варвара нiяк не добере, з ким живе Андрiй: чи з Же, чи з Мурою.
- Мама їх розбере.
…I знову бiжать днi. Яснi днi вiдходять, приходять дощi. Комуна забиває чотири кiмнати, а в двох ставить пiчки-комбiдки.
…Повiтове мiсто погрузло в болото й iз злiстю дивиться на комуну.
Один раз на мiсяць пiдводяться пiдсумки роботи. Виникають жвавi дискусiї. Теоретичнi висновки робить безпартiйний Гордiєнко, спец за Марксом, а практичнi дiагнози ставить Iванов. Хороби партiї - коники вечорiв. У комунi розв'язують питання, а потiм у повiтi проводять кампанiї.
В дебатах приймає участь i Варвара. Вона сiдає бiля Iванова: авторитет безсумнiвний - i дає такi поради:
- А я так скажу оце: недостойнi мужики, щоб над ними голови стiльки ламали. Не розумiє свого iнтересу - цур йому пек. А то можна ще й панiв присогласити: хай ще провчать.
Мура становиться в позу артиста:
- О Цiцероне. Твоїми устами тiльки мед пити.
Буркотить Варвара:
- Ну, дзиго, хоч на хвилинку замовкни.
Тодi Мура до Андрiя:
- О мiй Андрiє! Який пасаж!
I хилить свою пухку голiвку на обiдране плече поетове.
…В манастирi знову дзвонять:
- Бов! Бов!
VII
Ну-с. I живе, значить, комуна бiля манастиря, а в манастирi:
- Бов! Бов!
Бiля вiкон проходять черницi чорнi - тiнi минулого.
…Пройшла буйна, арештантська весна - арештантська юнiсть. Пройшло мiцне лiто - мiцна мужнiсть.
Прийшла старiсть - болото.
В тихих затишках мiського добробуту шипить самовар, i сняться обивателевi бакалейнi сни старосвiтського галантерiйного життя.
…Восени в повiтовiм мiстi, як нiколи, пахне Гоголем.
Пiсля службових годин Гордiєнко зудить Маркса, а Iванов носиться з новими планами.
…А навкруги комуни сiро, тiльки зрiдка апельсиновою шкуркою промайне сонце.
Коли обиватель проходить бiля комуни й чує вiдтiля бадьорий смiх, вiн на момент зупиняється, єхидно усмiхається й раптом зникає в темнiм заулку.
А в комунi чути:
- Ей, ви, ребятоньки! Не забувайте, завтра починається тиждень заготовки палива!
Саме тодi Iванов прийшов додому надто пiзно i зараз же лiг на кровать i одвернувся до стiнки.
Пiдiйшла Валентина:
- Що з тобою?
Пiдлетiла й Же:
- Товаришу капiтане, що це ви так довгенько?
Iванов мовчав, потiм повернув лице. I почула комуна загробний голос:
- Друзi мої… винний… їй-богу, винний… Погода проклята… осiнь проклята…
Же закричала:
- Хлопцi, сюди! Скорiш! От так капiтан!
Бiжить комуна:
- Що там таке?
А вийшло, бачите, так (Iванов сам розповiв): прийшов до одного спеца, а той випиває самий справжнiй спирт. Така взяла досада, а тут ще в "Комунiстi" оголосили кампанiю боротьби "з п'янством". Хотiв був розбити пляшку на головi спецовiй, а потiм подумав… а тут, як нарочито, дощ дрiбний… та нудний.
…На другий день, перший раз за все iснування комуни, на чорнiй дошцi стояло: "Тов. Iванов, капiтан комуни, за…" (далi розвезено пальцем).
А втiм, комуна цiлком була задоволена з такого випадку, бо з цього часу всi вже зазнали солодкiсть чорної дошки.
На другий день Андрiй стояв бiля телефону й викрикував:
- Агов!
Звичайно, Мура виправляла:
- Не агов, а альо.
- …Агов! Слухайте, комуни всея федерацiї: капiтан Iванов потерпiв аварiю…
Же перебиває:
- Ах, який ти! Хiба людина може потерпiти аварiю?
За вiкном дощ, а в манастирi:
- Бов! Бов!
VIII
Комуна пережила й осiнь.
Прийшла зима.
…Мороз бадьорий, мов молода кропива, крiпкий, як спирт.
…Уночi пiшов перший снiг - посивiли вулицi.
…Здрастуйте, мої веселi снiжинки!
…Здрастуй, моя юнiсть-метелице!
Пружисте тiло, пружиста думка.
Мороз.
Хо-ро-ше.
А в кiмнатi холоднувато. Комбiдками не напалиш, та й палива мало.
Вiкна злегка помережало лiдяшками.
За вiкном летять снiжинки, i ковзять першi сани. Весело бiжить селянський коник по пухкiй снiговiй дорозi.
- Ей, братва, гайда розчищати снiг.
Шум. Гам. Крик.
I дзвенить мороз весiллям молодих голосiв.
…Але -
- другий снiг принiс iз собою й сум. Узнали, що Валентина завагiтнiла, а Валентину вiдкликають у центр на дуже вiдповiдальну роботу. Валентина телеграфувала: "приїду через тиждень".
I рiшила робити операцiю.
Але це так противно. Валентина згадувала яму, що бiля комуни, i черниць. Iще було так противно.
Пiдходила Варвара й питала:
- Вiд кого ж ти, голубонько? Невже вiд Iвана? А може, вiд Андрiя?
Валентина:
- Ах, як вам не со-о-оромно!
А Же прийшла й сказала:
- Нiчого, Валько, то не вбивство, коли цього вимагають iнтереси суспiльства.
Валентина:
- Не те, Же, ннне те. Ммменi ннне того…
…Ну-с… Iще два тижнi:
Туп! Туп!
…Стояв мороз бадьорий, мов молода кропива, крiпкий, як спирт.
…На сани сiли всi, вся комуна. Сiв i Гордiєнко - "пунктуальна педантичнiсть".
Мороз кричав:
- Ан-дре.
I хилила Мура свою пухку голiвку на обiдране плече поетове.
А Андрiй розсипав у степ:
- Передавайте по лiнiї: Чумакiвська комуна салютує в мороз: хай живе свiтова революцiя.
I одкликався мороз:
- Слава. Слава. Слава.
…А втiм, Варвара так i не поїхала (одвозили Валентину). Одяг усi мали дуже легкий, а Варвара до того була ще й стара. До саней її не пустила сама Валентина.
…Селянський коник весело бiжить по пухкiй снiговiй дорозi.