…Увечорi зiйшлись бiля Оришчиної кiмнати.
- Все готове?
- Все.
Тодi вже насувалось сiре рядно осiннього вечора.
Пiшли до Оришки: поки стемнiє.
Оришка з Юхимом жартували на кроватi. Борюкались.
Мазiй пахтiв цигаркою на палатськiй лавi - бiлiй з голубим блиском.
В Оришки не очi - поросята кувiкають.
Натягнула на Юхима млинця (кашкета цебто) i на вухо телеграфує:
- Нащо цього привiв? Погратися не дає. Ги! Ги!
Взяв Юхим Оришчине вухо в зуби:
- Мовчи! Хай сидить. Поспiємо.
Вiд борюкання кiмната повна спеки. Оришка мов сонце, що за обрiй перевалює.
П'ють воду, прицмокують.
Потiм вiдпочивали.
Каже Оришка:
- Чого ти, Мазiю, такий непривiтливий?
Мазiй у вiкно дивиться, де огнi по бараках ходять - хорих переносять.
Мовчить. Як пугач.
- Скоро год у нас, а все однаковой!
Це Оришка, i проглинула:
- Кажуть, з мерцями приятелюєш. Ги! Ги!
Мовчить Мазiй. Безоднi у вiкно вставив.
…Ще пожартували.
I от вечiр провалився в темряву.
Юхим загортався:
- Мабуть, ходiм!
Пiдвелись. А Оришка Юхимовi пiдморгує, щоб спати приходив.
"Тяжолоє положенiє: мужчин война перевела".
От…
Та, бачите, на дворi гомiн глухий пiшов.
Наставили вуха.
Оришка:
- Кличуть… Неначе як хворих привезли.
I крикнуло за вiкном:
- Виходь!
Юхим досадливе махнув рукою:
- Подаждьош, не пужар!..
…Зiйшли з ганку в багно. Двiр увесь шумить.
Полiз у кашкет Юхим:
- Ховай струмент. Дiла сьогоднi не буде.
Пiшли за натовпом до рейок.
…А пiд навiсом, де вагони,- лампи та свiчки бiгають.
Сунеться з вагонiв скиглiння i йде в болото.
Метушився вартовий лiкар:
- Ану, хлопцi, дружнiш!
А хлопцi й так ледве ходять.
Учора цiлу нiч носили цурпалки живого людського м'яса.
В палатах повно. Вже нiде ставити носилки.
- Отже, "дружнiш". Пiдожди, скоро вже прийдуть, загетьманують.
…У палатах крик:
- Куди несете? Нiде. Несiть у шосту.
- Там уже наставили.
- Ну, в десяту.
- А… йди вiд грiха… мать твою так! Чого так язиком ляскати?
…Тiльки ринви спiвають пiсню в переливах легкого дзвону.
- …Земляче! А, земляче! Дай, друже, водички!
Мазiй наставив свої глибокi ярки.
- Багато вас… Все одно завтра в яму.
Хорий з жахом подивився на Мазiя й заскиглив.
Пiдбiг Юхим:
- Сматри!
I послав кудись у повiтря "в бога i богородицю".
Пахло трупами.
IV
Цвинтар - невеселе мiсце в нашiй республiцi.
В'януть трави бiля могил.
Зализує на могилах свої рани осiннє сонце, потiм крутить хвостом i ховається за небесним тином.
Уранцi копали братерську могилу.
Гризуть мотики землю, а лопати навалюють невелику сопку, i дивимося на неї з сумом.
…Мазiй стоїть з мотикою в ямi, а Юхим - з лопатою на горi.
Iншi пiшли обiдати.
- От дух, аж сюди чути,- сказав Мазiй.
Сказав незадоволено Юхим:
- Не могу я бiльш терпiти, вашого духу слухати.
I дивиться на Мазiя:
- Розумiєш: треба завод одкривати. Надоїло мiнє. Хiба це робота з мерцями? Так, недоразумєння.
Потiм говорили про сьогоднiшнiй нальот. Так би мовити, про дiло плакатне.
…Летить пiд кирки земля, бризками розсипається.
Росте сопка бiля ями.
Сонце востаннє крутнуло хвостом i пiшло в безвiсть.
Пiшли й грабарi. Яма була готова.
Глибокої ночi пiде сюди важкий труповий дух.
Смеркає.
Смеркло.
Вiд баракiв вiдходять захмаренi заулки. Темнiє в кварталах - лiхтарiв нема, а будинки сиротливi, непривiтливi.
…Юхим i Мазiй цiлу нiч вiльнi - копали.
Повечеряли й пiшли.
Мазiй ступає вiд баракiв кiшкою, в довгих незграбних ногах оксамит. Щоб не чути, щоб вийти до заводських ворiт кiшкою.
Юхим каже в долоню:
- Ша!
А сам спотикається, як монополька.
…За десять кварталiв - свисток. Пiшов по кварталах i тiльки за проваллям стих.
Зупинилися. Прилипли до паркану.
Мазiй дивиться двома безоднями - очi глибоко пiшли пiд лоб, тiльки блиск майорить.
Борода чорна, як нiч.
У Юхима усики з кота. На головi кепi млинцем.
- Ну, от i дивись унiмательно. Як пiдiйдемо до пекарнi, то й абсуди свайой головой.
Мазiй струснув iз свитки дощ. Мовчав.
А Юхим кулеметив.
Витяг з багна ногу - багно крюкнуло.
- Здаровий ти мужик i в арманську був. А тут ради салiдарности. Я, брате мiй, катєльщиком був. Салiдарность - первоє дiло.
Мазiй брав саженнi кроки, i знову багно крюкнуло.
…Бiля пекарнi розлетiлись вулицi, а далi хмурi димарi на чатах.
Уже видно. I видно ще на чатах каску.
По дошках провалюється гул крокiв - розмiрене, мов маятник.
Через плече гвинтiвка.
- Бачиш? Ну, тепер прояви себе. Ти їхню манеру зучив.
Вiдповiв спокiйно, як дощ:
- Що ж, дiло ясне: зайдемо з того кiнця - i не писне.
Юхим потер руки.
…Iз заводу зрiдка спотикаються молотки… А може, то кузня, що край села стоїть?
Завод iще жеврiє, тiльки готується вмирати, коли замовкне останнiй цех.
Юхим з погордою сказав:
- Катєльщики. Це тобi не село: пiдложив бабу пiд бiк i спи. Тут не засньош!
…Чорти його знають: все-таки боязко. Скiльки не говори, а треба ж i дiло робити.
Д'ех, мать твою бог любив!
Нацiлився вже Юхим лiзти, а Мазiй тут зашепотiв щось.
- Ну?
Сказав суворо й уперто:
- Отож тепер мене слухай.
- Ну?
- От тобi й "ну".
Юхим затривожився:
- Що ти такий падазрiтєльной… От манера!
Каже Мазiй спокiйно:
- Цього чоловiка ти менi даси.
- Це того?
- Та його ж.
Повеселiшав..
- Бери без сумлєння.
- В тiм-то й рiч: допомагати прийдеться. До ями потягнемо.
Треба хоч одного живого зарити.
Юхим витрiщив очi.
Юхим не розумiє.
А Мазiй рiшуче одрiзав:
- Не хочеш, то я пiду додому. Не буду й руки каляти.
Замжичило дрiбно й холодно.
От iсторiя! Думав-думав, а думи нiяк не йдуть.
Випалив:
- Сатана ти, а не людина. Це можу я на таке дiло пiти. А пiду. Потом, як я чуствую, поддєржку треба.
Крiзь мжичку чути було, як провалювався по дошках гул крокiв.
…Мазiй полiз.
А за ним полiз i Юхим.
Раптом бiля заводу стихло.
Тротуар замовк.
Ну, i що ж? Як же далi?
Далi зв'язали вiжками, забили хусткою рота й потягли живе тiло по вулицi, а потiм по завулках.
Звичайно, притягли на цвинтар до тiєї ями, що рили вдень.
А яму вже зарили, свiжа могила стоїть.
Чули - од'їхала фура.
Колеса вiдходили по бруку.
Коли розрили свiжу сопку, з могили ще плазував кволий стогiн.
То цурпалки живого м'яса, що все одно скоро пiдуть у вiчнiсть.
…Смердiло трупами. Мазiй поставив над ямою зв'язану голубу людину й штовхнув її.
Гупнуло.
Застогнало.
Ну i дiла!.. Мать твою в боженят пiднебесних! '
Сказав Юхим:
- Сволоч ти, i квит!
…Повернулись захмаренi заулки.
Крюкало болото.
Пiдступали бараки й важкий труповий дух.
В палатах бiгали огники.
Але то - не весело. Що тут казати - не весело.
Десь далеко за городом стогнало тiло. Мабуть, умирало на чорних ланах.
…Д'ех! Не голубiє на душi!
I праворуч Днiпро, i лiворуч Днiпро.
I похилила в розпуцi свою голову моя мила Слобожанщина, щоб слухати свою зажурну осiнь.
…Рипнули перелякано ворота у барачний двiр.
…А далеко гудiло радiо на тисячi гiн про журбу нашої невеселої країни.
V
Дощ ущух.
Свiтанок iшов iз сходу ледаче, довго. Потiм брiв сiрий день, зазираючи в калюжi.
Хмари низько стояли над самотнiми бараками. Хмари придавили одним краєм захiднi квартали мiста.