Подзвонили. Це Карло Iванович принiс обiд. Зоя перелякано дивиться на маму, пiдморгує мамi, щоб не прохала в Хаї лишкiв Хаїного обiду. Мама похитала головою й пiшла одчинити дверi. А Хая пiшла до себе.
…Обiд починається, почався звичайно з того, що Хая не задоволена з обiду. Дивується: чому не видають шоколаду? А вiд борщу смердить старим салом.
Карло Iванович:
- Це ж, дєтошька, боршь, боршь всiгда з старiм салом.
Хая не витримала:
- Дурень!
Лягає на кровать i суворить брови, Карло Iванович винувато дивиться на борщ.
…За вiкном "катеринка" грає "Розлуку". Це прийшов нiмий i закричав за вiкном по-дикунськи:
- Е-е-е!
Полетiли, мабуть, засмальцьованi грошзнаки. I знову чути: стук! стук! - латають покрiвлю. Стихли бунти, громи, революцiя - латають покрiвлю.
Коли Хая не їсть - не їсть i Карло Iванович. Тодi Хая спитала:
- А узнав, на якiй пiдставi цей оболтус Пєтушков столується в совнаркомцi?
Карло Iванович розгублено подивився:
- Ах, дєтошька! Я забуфь.
Скрикнула Хая:
- Забуфь! Забуфь! Нiчого сказать - громадянин: забуфь! Хiба ти не бачиш, що ця бездара хитра, як лисиця. А вiч - забуфь! Ну й годуй Пєтушкових совнаркомкою.
Карло Iванович ще винувато подивився на борщ, а потiм несподiвано образивси.
- Шьорт знає шьо! Шьорт!
I пiдвiвся й пiдсмикнув брюки.
Тодi Хая раптом заласкавiла:
- Що ти? Що з тобою, не хвилюйся, Карль. Ах, який ти нервовий. От як поїдеш у Ялту…
Карло Iванович зневажливо подивився на Хаю, затрусилась русява борiдка, почервонiв, як стрючковий перець. Ще раз пiдсмикнув брюки й кинувся з кiмнати.
- Шьорт!.. Прибiг до Зої:
- Тафольно… Вi, Зоя, карошiй товарiшь. Каварiтє: долько она будiт мушiть мiня? Нiфшелi она мiня не люпiт? Шьорт!
IV
Поспiвав виноград - там, на березi моря, де Алупка, Яйла, Чатирдаг, Карабах, де задумливi татари: "шурум-бурум" - нащадки лихої татарви.
Останнi днi перед од'їздом.
Ранком уборщиця Прiся заплющує очi: чи зiйдуться пальцi? I в останнi днi демонстративно вистукують закаблучки: Яблучкiна й Хая. Пройшов Пєтушков на службу, конфектно, карамельне усмiхається. Iнодi й Хая йде на службу.
"…Дано сие в том, что он командируется на Кавказ по служебним обязанностям. Предлагается гражданским…" i т. д.
Завтра Райський з Яблучкiною їдуть на Кавказ.
А перед од'їздом розiгрався-таки скандал. Яблучкiна вилила в раковину помиї, а це побачила Хая.
I сказала Хая:
- Боже мiй, яка некультурнiсть! Яблучкiна фиркнула:
- Будь ласка, не вчiть. Сама знаю.
- Знаєте, та, мабуть, не все… Ах, яка некультурнiсть!..
Тодi Яблучкiна скрикнула:
- Iдiотка!
Хая зблiдла:
- Що ви сказали?
- Iдiотка!
Хая в знемозi похилилась на стiну:
- Ох, менi дурно…
Але раптом побiгла до дверей i крикнула:
- Ти думаєш, що тебе Райський любить? Дулю пiд нiс… Сучка!
Вийшов Пєтушков, конфектно, карамельне посмiхався:
- А-а-а!..
Хая скипiла:
- Чого вам треба?
- А-а-а!..
- Дурень! - i вскочила в свою кiмнату.
Хая конче хвилювалась i покликала Зою. Лаяла Яблучкiну, а потiм говорила про Пєтушкова:
- От. Живий ескiз для комедiї. Сидить у совнаркомцi й пiдслухує, що говорять. Вислухав засiдання, а потiм до якогось наркома:
"Ви ж не забивайте, Сергєй Петрович, сегодня у нас в шесть часов засєданiє".- "Да, да… я помню". А вiн же на бугайця взяв. От ескiз!.. Ну, брешеш, я таки доб'юсь, яким ти махером у совнаркомку попав.
Зоя уважно перелякано слухала й вертiла в руках газету за 26.
Iще казала Хая:
- Брешеш! Ще й з будинку цього виживу.
I додала надто серйозно:
- Хiба ти не знаєш, що тут тiльки члени колегiї будуть жити? Я за тебе, дурочка, дуже рада. Тепер ти б нiяк не вселилась. Подякуй менi.
(Кiнець! Кiнець! Кiнець!)
То б'є в лiтаври моє надхнення.
(Кiнець! Кiнець! Кiнець!)
27. Яблучкiна й Райський їдуть на Кавказ.
Метушилась Прiся:
- Баришня!
А шофер перевозив корзини на вокзал.
- Атвєтственной… Гiпо-по-по-там.
Райський увiйшов до Хаї:
- Прощайте!
I сказала Хая:
- Менi рiшуче вас шкода… Опрiдiльонно…
Шофер покликав:
- Пожалуйте, машина готова.
Райський пiдвiвся.
…А за стiною Яблучкiна вже демонстративно вистукувала закаблучками.
Райський пiшов.
27, 28, 29.
Їхати. I цим їхати.
…Це, здається, в Iбсена, а може, в Пшибишевського - сильна любов перемагає нелюбов, i нелюбов любить.
Так Хая комусь:
- Я знаю, вiн мене любить до божевiлля. Хай же переможе мою нелюбов.
А йому:
- Карль! Я люблю тебе, але в мене хороба матки. Я нервова.
Комусь:
- Вiн i справдi став неврастенiк. Йому треба женшини. Але я не можу! не можу!
Йому:
- Дорогий мiй Карль, не забудь захватити в Ялту оце шмаття: це для менструацiї.
Сьогоднi Карло Iванович ходить самоваром вичищеним.
- Ка-арль! Ка-арль!
I канарейкою летить Карло Iванович…
…А все-таки сьогоднi, в останнiй день зчинилась драма.
Карло Iванович прийшов спати до Хаї i не принiс подушки.
Хая довго мовчала.
…В саду "Гастроль" не було симфонiчної оркестри - спiвав московський Пiрогов.
Кричали:
- Блоху! Блоху!
Але не схотiв спiвати блоху: гонор знаменитости.
Раптом вдарив духовий оркестр.
Хая спитала:
- Чого ти не принiс подушки? Карло Iванович:
- Я, дєтошька, забуфь!
- Забуфь! Забуфь!
I… почала розпiкати, i… почала.
- Забуфь! Забуфь!
Як i треба було чекати, Карло Iванович довго слухав, а потiм пополотнiв. Але на цей раз так пополотнiв, як нiколи.
Спершу вiн пiдсмикнув брюки, потiм забiгав по кiмнатi i раптом закричав мов не своїм голосом:
- Рабiня! Рабiня! Шьо тi мушаєшь меня? Рабiня.
Трусилась борiдка, ще пiдсмикував брюки й кричав не своїм голосом.
Хая перелякалась:
- Зою, Зоїчко! Йди сюди. Вiн уб'є мене.
Прийшла Зоя, але Карло Iванович конче розiйшовся:
- Рабiня!.. Рабiня! Два хота мушаєшь!
Хая теж пополотнiла:
- Карль! Що ти кажеш? Боже мiй! Ти попираєш усе святе: ми так жили два роки… Ах, Боже мiй! Зою, менi темнiє в очах. Ох! Ох!
Тодi Карло Iванович вискочив iз кiмнати й ускочив у Зоїну кiмнату. I чути було на всю квартиру гiстеричне: - Рабiня! Рабiня!
Хая обняла Зою:
- Що менi робити, скажи, що менi робити… Пропала Ялта!.. Що я буду робити без совнаркомки?
Але коли Карло Iванович стих, Хая заговорила з сумом:
- Вiн, їй-богу, скоро вмре. Вiн неврастенiк. Я вже спокiйно чекаю на його смерть… Тiльки що менi робити? Пропала Ялта!..
I плачем заплакала… В саду стихло: публiка розiйшлась. За вiкном жеврiли зорi. Зоя вийшла з Хаїної кiмнати й пiшла до себе. Карло Iванович, блiдий, схвильований, сидiв край вiкна.
- Канець! Тафольно! Я фам, Зоя, правду скажу: iзтєфалась ана два хота, а тепер канець. Тафольно.
I пiдвiвся:
- До сфiтання! Пойду к сiпє. Тафольно!.. Мi сєфернi людi долько терпiм, но - тафольно!..
I рiшуче пiшов до себе на другий поверх.
Так було 29. 30 Прiся прийшла убирати i вже не гадала на пальцях.
Пробiг (конфектно, карамельне) Пєтушков.
А 30 увечерi кур'єрським потягом Карло Iванович з Хаєю їхали в Ялту. Карло Iванович говорив:
- Шьо, дєтошька?
Хая дивилась убiк…
А про свиню я так нiчого й не сказав. I не скажу. Свиня для того: "пiдложити свиню", не сказати про свиню - це прийом.
КIМНАТА N 2
Макс прокидався о сьомiй годинi, хоч i лягав надто пiзнiш од Вiвдi. Хутко одягнувшись, вiн бiг до клубу, що був на першому поверсi. Коли там нiкого не було, хапав два-три полiна i, озираючись, повертав iз ними до кiмнати. Так було щодня, а тому й палива в кiмнатi ч. 2 було завжди досить.
Вiвдя прокидалась не ранiш дев'ятої. Надумавши встати, вона похмуро казала: