Вiдчув себе нiяково, бо стрiв баришню в iнших умовах, про якi, здається, забув, може, не знав, не чув. Якось дивно було, наче попав у полон, у ворожий табiр.
Баришня Татьяна мовчала. Потiм iще всмiхнулась i йшла поруч iз Сайгором по зеленому океанi.
На вiллi на пiвнiч жагучо виводив хтось у гущавину жагучий мотив якоїсь примiтивної забутої пiснi. За лiсом у степу ревiв автомобiль. Раз у раз пiдлiтали бiлi крила будiвель. Зрiдка по дорозi виступали лапастi дуби й розкидали буйне шатро. Тодi хотiлося зiрвати дубовий листок, положити його на чоло i вбирати п'яний мiцний дубовий запах.
Знову розбiгались дорiжки, i ступила по них, як тиха луна дзвону, пляма блiдо-голубого неба й теж - оксамитною лапкою повз вiлли далi, щоб у млостi поринути десь. Зiрвалася птиця й дико, побiдно закричала над лiсом. Тодi ж закричала друга птиця - кволо й тоскно. Тодi ж полетiли на дорiжку бiлi й сiрi пелюстки: то хижак рвав тiло своєї жертви. Потiм iще крик - дикий i побiдний.
- Хороша погода.
- Погода гарна.
I подивився на баришню. Вона говорила про погоду. Мабуть, серйозно тягнула цю одвiчну нудну тему. Сайгор спробував був перевести говiрку на iнше, але зрозумiв так: Татьяна воiстину недалека дiвчина, типiчна мiщаночка з обмеженим свiтоглядом.
I все-таки вiн мав себе з нею нiяково. I не вiдсутнiсть теми робила нiяковiсть - було щось iнше, чого вiн нiколи не вiдчував там, в установi, на мiтингах, на засiданнях, на лекцiях. I зараз порiвняв це з тим, що було колись у юнацтвi, коли батько сказав у перший раз "закуримо", i вiн хотiв закурити, i боявся закурити, i боявся загубити батькову повагу. Це були почуття: i злочинця, i юнака, i ними вiдчував себе.
- Закуримо?
Сайгор здригнув.
- Закуримо,- i вийняв портсигара. Татьяна, очевидно, хотiла, щоб Сайгор взяв її пiд руку. Очевидно.
Виходили на узлiсся. Пудель сiв на траву й лизав лапу.
III
Зiйшлися випадково: тип, звичайно, ранiш не знав мадмуазель Арйон, студент тiльки сьогоднi познайомився з Тонею - з баришнею з редвидату - а Сайгорiв знайомий був тiльки один: Григорiй, кур'єр з його установи, який, як вiдомо, пiшов на полювання. I тому спершу, коли зiбрались, вiдчувалась натягнутiсть.
Але, як завше буває на вiллах, природа взяла своє, тим бiльш що прибуло ще декiлька студентiв-органiзаторiв вечора "на користь". Правда, цi студенти держались окремо. Все ж вiллою повис гомiн.
Лiтнiй театр студенти зайняли звечора з усiм ужитком: сцену, будку з розбитим роялем, поламанi стiльцi. Студенти ремонтували кiн, утрамбували грунт залу з голубою покрiвлею - небом. Поставили бiля входу стiл на трьох нiжках (без четвертої) i посадили колегу продавати квитки.
Зiбралися з будiвель, з лiсу, вiд купальнi хлоп'ята, заглядали в щiлини, дивилися на мадмуазель Арйон, на довгоногого-довговолосого типа й подавали пiкантнi реплiки.
Зрiдка проходили гранд-дами з усiєю фамiлiєю й заглядали в театр, iронiчно посмiхаючись. Все-таки пiдходили до афiшi й "неглiже" розглядали її.
- Ах! Мадмуазель Арйон теж тут? Обов'язково прийдемо. Касир пропонував купити квитки, гранд-дами ухилялись: купимо, мовляв, купимо, почекайте.
- Мадам! Це на користь студентiв. Будь ласка, квиток. Тодi говорила гранд-дама:
- Ах, Боже мiй, знову на користь!.. Мар'я Петрiвно! Ви не можете уявити, як обридла ця "на користь".
- Так… Так… i на голодних, i на голодаючих, i на дiтей, i на iнвалiдiв, i на чахоточних. Прямо ужасть!
- А ви, господин студент, маєте мандат? - пiдпливла до столика третя й змахнула з чола батистовою хусткою сало.- А то, знаєте, разнiї бувають…
Студент вийняв мандата. Тодi спитала друга:
- Мар'я Петрiвно!.. Ваш Коля ще не приїхав з ком'ячейки? А мiй, знаєте, Iван Дем'янович учора обкушався яблуков i таке, знаєте, засоренiє желудка…
- Ужасть! - зiдхнула Мар'я Петрiвна й порадила: - Вiзьмiть же, душенька, вiд доктора записку. Що ж поробиш - комунiческая дисциплiна. Порядок.
Гранд-дама кивнула головою й докiрливо дивилася на студента. Потiм обидва виводки плавко почали вiддалятись.
Вiддалялось i сонце: все нижче й нижче сiдало за вiллою. Криве промiння стояло в задумi, потiм гладило оксамитом мигдальний колiр лiсу. Запахло вечiрнiм цвiтом - таким незносно млосним, мов фаркнули десь кропив'янi пожежi. Летiли на ночiвлю птахи. Десь прокричав одуд свою одноманiтну пiсню. Проходили до купальнi з рушниками - одиночки, маси, фамiлiї. За ставком на луках iржав кiнь.
Тихо, крадькома ступав надзвичайний голубиний вечiр.
Треба було починати музикально-вокально-танцювальний каламбур (так усi учасники казали, тому що вечiр був iмпровiзований, тому що не з'їхались усi учасники й не приїхав гармонiст).
Зiйшлись усi - вiд купальнi, з вiлл, з лiсу. Але авдиторiї не було, i навiть на десять-дванадцять квиткiв, якi продали на вiллах удень, нiхто не приходив. Органiзатори хвилювались, тому що були учасники з гонором, для яких треба було дiстати авдиторiю.
Але порожньо виглядали дорiжки, i тiльки хлоп'ята осiли дерева навкруги лiтнього театру й заглядали на сцену, знову подаючи пiкантнi реплiки.
Сайгор давно вже прийшов iз лiсу й ходив тепер iз будки вiд розбитого рояля до сцени, на повiтря. Звичайно, бiльш за всiх хвилювалися студенти, що утрамбовували iмпровiзований зал, i бiльш за всiх - мадмуазель Арйон, яка бачила в цiм якийсь скандал.
Все-таки розклали вогнище бiля театру пiд деревами i зварили один кулiш i варили ще другий кулiш. Баришнi з редвидату дiстали десь ложки й запрошували до вечерi.
- …Чого ж ви нiчого не їсте, товаришу?
До Сайгора пiдiйшла Татьяна й рiшуче потягла його. I тому, що сходив вечiр, сходились межi свiтла: соняшного, що вмирало, iз багаття, що чим далi, то бiльш розгорялось. Сайгор у Татьянинiм звичайнiм обличчi побачив хорошi теплi лiнiї, до яких потягнуло. Вiн узяв її пiд руку, i вони пiшли.
- Я сама не люблю цiєї публiки. Обивательщина.
Татьяна сказала безумовно серйозно й щиро, i, мабуть, тому, що серйозно й щиро, Сайгор за неї, чи не за неї, а за себе, почервонiв, вiдчув, як прилила до щiк хвиля крови. I раптом подумав, що стрiне, можливо, цю баришню в городi, що вона й там фамiльярно заговорить iз ним про обивательщину, i було неприємно.
Пiсля кулешу сидiли за театром на заходi. Бачили, як, обнявшись, промайнули в глибокий присмерк двi фiгури:
Тоня й студент.
- Ви - комiсар? - спитала Татьяна.
- Так.
- Я вас бачила. Ви приходили в наш редвидат у тiм мiсяцi. Я там машинiсткою.
- Мабуть, приходив…- I згадка про редвидат iще далi вiдкинула вiд нього Татьяну. Вiн сухо сказав:
- Пора б починати! - i пiдвiвся. I в цей момент прозвучав перший дзвоник. Смеркло.
Авдиторiя була з трьох фiгур. Тодi рiшили пустити хлоп'ят, якi сидiли, чекаючи, на деревах. Сайгор, звичайно, одмовився говорити вступне слово: для кого? Потiм сказав студентовi, що даремно турбували його i всiх учасникiв. Студент прохав вибачення й дивувався некультурностi публiки з вiлл.
- Дружок! Дружок! - закричала з лiсу мадмуазель Арйон.
Сайгор iнстинктивно повернувся й побачив у напiвтемрявi два холодних розумних ока пуделя. I тодi ж його раптом знервувало.
Вiн iз злiстю кинув:
- П'шов! - i вдарив собаку ногою.
А на сценi стояв уже тип. Вiн узяв на себе ролю й конферансьє.
- Вiдомий балабаєчник Букетов-Розiн зiграє зараз iмiтацiю на знаменитого санкт-петербурзького Андрєєва: "Свєтiт мєсяц ясний".
Тип оголосив, як конферансьє, i взяв балабайку, як артист. Звичайно, ребята гучно вiтали його. Тодi вiн iще зiграв. Потiм виступали з декламацiєю революцiйних вiршiв "робочого" поета Бальмонта баришня з редвидату Тоня i ще якiсь баришнi з iншою декламацiєю.
Сайгор пiшов у будку, де стояв рояль, i лiг на сiно.
Через пiвгодини, коли розтанули на заходi останнi вiдблиски й вiлли поринули в темрявi, з лiсу побрели парочки i купували квитки "на користь". Через годину зал був повен й не було квиткiв, але вже нiкому було виступати. Студенти викидали хлоп'ят: дати мiсця дорослим, i тут узнали, що спектаклевi finis, i побiгли на сцену. Авдиторiя захвилювалась.