Мадмуазель Арйон пiдiйшла до учасникiв:
- Я ж казала - скандал буде!
Учасники дивувались, чому вона радiє, а вона радiла тому, що її не одурило передчуття.
Iще один скандал: контролер не впускав фiгуру. Фiгура кричала:
- Як смiєте! Непманiв понаводили, комунiсти на задвiрках!
Авдиторiя ще бiльше захвилювалась. Хтось закричав з авдиторiї:
- Спитайте в нього партiйного квитка. Студент-розпорядник пiдiйшов до ворiт.
- Товаришу, ваш партiйний квиток!
Фiгура раптом знизила тон i ласкаво сказала:
- Знаєте, товариш студент, у мене партiйного квитка нема, у мене дядя, i папаша, i сестра - комунiсти i брат страдал на фронтi.
Тодi хтось закричав:
- Геть комунiстiв! - I тихо додав: - Таких!
Фiгура змовкла. Нарештi договорились i з авдиторiєю. Договорились так: виступить мадмуазель Арйон i тип Букетов-Розiн. Тип на цей раз хотiв здивувати публiку єврейськими анекдотами, але авди-торiя його освистала. Тодi вiн заграв на балабайку iмiтацiю. Його ще раз освистали. Тип скочив на лаву й закричав:
- Нєвєжди!
Тодi його зняли iз сцени й виштовхали пiд оплески з театру.
Мадмуазель Арйон казала:
- От. Вийшло по-моєму. Хiба не скандал?
Спектакль скiнчився все-таки нiчого: мадмуазель Арйон проспiвала "душещипательний" романс, який подобався авдиторiї. Навiть бiльше: Букетов-Розiн зiйшов на кiн i попросив у присутнiх пробачення за свою нервовiсть. Йому "пробачили" - i вiн зiграв свою iмiтацiю.
Потiм виходили з натовпу одиницi й нарештi цiлi групи iмпровiзувати: декламували, спiвали, а наприкiнцi хтось ударив по клавiшах розбитого рояля, i явились танцори.
Iще хтось крикнув:
- "Iнтернацiонал"!
Але голос його не найшов вiдгуку й поринув в аматорськiм шумi.
Розходились. I тодi повернувся Григорiй iз повною торбинкою качок.
Витягав важких крижнiв i побiдно держав їх над головою. Бiля його вертiвся й показував зуби Марчик.
Небо поринуло в зеленiй перебiжцi зiр. Зорi казково жеврiли над вiллами, над лiсом: бавились, перелiтали, сковзались над ставком.
Дерева таємно вiдступали в темряву i, як велетнi невiдомих країн, тяглися до синiх верховин, до синьої прекрасної безоднi. З села на вiллу залiтали неяснi звуки й танули на темних рiжах.
IV
Глуха нiч. На вiллi, на вiллах, за вiллами - темно-зелена тиша. Причаїлась, слухає. Тiльки де-не-де прошелестить торiшнє листя, трiсне гiлка: то закоханi юнаки й коханки пiзнали в урочистiй задумi дерев радiсть великого таїнства.
Пiсля шумного вечора не спалось. Лежали на свiжiм запашнiм сiнi бiля театру й дивилися в надмрiйну безодню неба. Тип - iз мадмуазель Арйон в кутку. Студент iз Тонею за стiжком. Тiльки окремо; до Сайрона фатально тулився пес. Хотiв його потихеньку вiдштовхнути, але пудель не рухався. Нарештi Сайгор не витерпiв i спитав:
- У вас вiн завше такий нав'язливий?
- Ви до мене?
- Так.
- Уявiть собi, сеньйоре: Дружок нiколи не забуває своїх друзiв. Ви йому дали тiльки три конфети, а вiн i досi охороняє вас… Поки образите.
- Да, цiкавий пес.
Мадмуазель Арйон це подобалось - i вона ще розказувала про талановитого пуделя. Сайгор мовчав. Вдарити ж собаку вiн не рiшався, бо це б значило викликати ще один "скандал".
Хотiв заснути й не мiг: комарi дзижчали над вухом i палили руки й обличчя. Стихло. За стiжками важко дихала Тоня i щось незв'язно говорила. Студент мовчав. Зрiдка верещала мадмуазель Арйон, i тодi незв'язно говорив тип.
- …Ви не спите?
Сайгор повернувся. Сказала баришня Татьяна. Iще раз:
- Вам не холодно?
- Нi.
- Я думаю,- i засмiялась.
- Що думаєте?
- Думаю - не холодно.
Несподiвано фаркнуло: "iдiотка". Потiм рахував до сотнi: заснути. Хотiв, щоб було байдуже, але дратувала баришня Татьяна, i iншi баришнi, що безцеремонними рухами в сiнi чимсь щось тривожили. Просковзнула мисль - мабуть, вiд нуди - як клапоть туману: пiдлiзти до Татьяни й навалитись, облапати її - один чорт, натякає ж смiхом!
Мадмуазель Арйон раптом стихла й важко задихала.
Тодi Сайгор не витримав: пiдвiвся й пiшов повз стiжки. Але не пройшов i десяти-п'ятнадцяти крокiв - почув голоси. Потiм знайомий мотив: тихо спiвав Григорiй. Зупинився.
Будьонновець на конi,
Комiсар в каретi,
А бiдненькi партизани
Сидять в очеретi, вивiв Григорiй i стих. Сказав жiночий голос:
- Бач, i сам спiваєш! Чого ж ти так за комiсарiв?
- Дурна! - вiдповiв Григорiй,- сам я i комiсар, i камунiст.
- I камунiст?
- I камунiст,- роздратовано сказав Григорiй i враз iще випалив: - Хiба агiтнуть тебе? Га? Ну от говори: ти знаєш, що таке "чон"? Не знаєш? Ну й мовчи!.. Вiдкiля ти? З вiлли? Видно, що вiд бариньки… Ех! Щоб бариня вгарєла… много сахара поєла… Держись! Ще раз агiтну!
- Хi! Хi! Куди полiз? Ач, який! Спершу полапай як слiд!
- Що там лапать? Не кадетка ж? Нi?
Далi Сайгор не чув. Прийшов i лiг на своє мiсце.
Зареготала мадмуазель Арйон i голосно сказала:
- Сеньйоре, не спите?
Вiдповiли: студент, Тоня, Татьяна - не спали. Сказав тип:
- Майне кляйне медхен, у нас чудова фантазiя. Сеньоре, айда на ставок купатися. Це ж прелiсть: купатись уночi.
Тiльки Сайгор мовчав. Тодi пiдiйшла до нього баришня Татьяна:
- Хiба ви не пiдете? ..Не думав, пiдвiвся i взяв її пiд руку, потiм iнстинктивно нахабно прижав їй лiкоть. Татьяна тягнула його: бiгом! Побiгли.
Зайшли всi в одну, здається, жiночу купальню. Тип роздягався поволi. Тоня прикривалася спiдницею. Сайгор не купався. Мадмуазель Арйон звернулася до типа:
- Вам подобається моє тiло? Ви бачите?
Тип iще сказав якусь банальнiсть, а мадмуазель Арйон спитала:
- Парле ву франсе? - i з розльоту полетiла у воду.
Говорив тип:
- У вас, Татьяно, чудове тiло!
Студент захiхiкав. Татьяна мовчала. Сайгор уп'явся очима в темряву, в тiло. I в ту ж хвилину вiдвернувся, мов спiймав себе на якомусь злочинi. Потiм i Татьяна з розльоту полетiла у воду. Купались: i студент, i Тоня, i тип.
Через пiвгодини вийшли з купальнi. Сайгор взяв знову пiд руку Татьяну. Вiд неї пахло свiжим тiлом, тому ще бiльше дурманило голову. Всi побiгли вперед. Татьяна й Сайгор пiшли через кручу.
Простори закутав темний серпанок ночi. Далеко за ставком лунало перепелине поле. Поверхня срiблясте сковзалася до верболозiв.
Коли звернули з дорiжки, шелестiло листя. Обходили столiтнi дуби. Пролетiв кажан, i обiзвалась птиця над ставком. Проходила глуха, густа, пiсляпетропавлiвська темрява.
Сайгор подумав: що сказати в цей момент? Що кажуть у цей момент? I iнстинктивно давив Татьянину руку - пухку, вище лiктя. Iшли до стiжкiв.
I тодi несподiвано сказала Татьяна - i несподiвано, нiби не вона, з легким вiдтiнком болю:
- Думаю от про що: жила-була дiвчина - це казка-бувальщина - росла, пiдросла, ходила в гiмназiю, училась, училась i ще училась. Нарештi вийшла з гiмназiї з золотою медаллю. I нарештi - стала машинiсткою. Щаслива доля? Як ви гадаєте?
- Це ви про себе? - здивовано спитав, нiби машинiстка не могла мати такого доступного минулого.
- Так. Ну, як ви гадаєте: щаслива доля? - I поспiшно сказала: - Проте не треба. Це важке запитання - важко вiдповiсти.
I тут же iнстинктивно, як притискав, залишив її руку. Помовчали.
Заверещала мадмуазель Арйон.
Проходив тихий тепловiй. I вiн, як дзвiн, легко ступаючи оксамитною лапкою. Невiдомо росла нiч, росли нiчнi звуки, i невiдомо рiс запашний дуб. Збiгалися зорi на тайну вечерю, i нечутно зiдхав зелений Орiон на голубиних гонах.
Росла нiч.
Хотiлось упасти на землю, крикнути збентежений крик, потiм надхнеyно молитися в тайну вечерю зiр. I рiс невiдомо запашний дуб. I хотiлося взяти запашного дубового листя, приложити його до чола й зойкати радiсним зойком i положити в дуб шматок живого серця й струмок - вiд нього - диму, i знову впасти на землю, i крикнути збентежений крик.
За пiвверстви кричали сичi.
Од ставка запахло осокою.
Баришня Татьяна говорила просто, не так, як баришнi з кавалерами, спецiально пiдготовляючи розмову про кохання.