I Сайгор не мiг не вiдчути це.
- От, скажiмо, небо,- i Татьяна зiдхнула.- Це ж дивне явище в життi людини. Але ми його нiколи не бачимо. Правда? Думаю зараз: загубилися сотнi, тисячi, мiльйони в темрявi, i загубились сотнi, тисячi, мiльйони в стосах паперу, i думаю: хiба вони помiчають це надзвичайне, дивне явище в життi людини - небо?
Татьяна "дивне" вимовляла надто тепло й чiтко.
А густа темрява вже непевно брела мiж дерев: незабаром iз загiрних гiн фаркне перламутровий ранок. Задумається за ставком - рожевий чуйний, як сентиментальний юнак, i здивовано подивиться на свiт повноросими очима.
- I от десь у стосах паперу загубилась людина. Просто - людина,Татьяна зупинилась.- Як ви гадаєте: банальне це слово? Я думаю, нi. I думаю, що мислi на тему "людина", поки iснує земля, завжди будуть свiжi, як наливне яблуко на яблунi… Так от: загубилась людина в стосах паперу, i нiхто не бачить її, бо видно тiльки машинiстку. Це я, звичайно, не про себе - взагалi.
Потiм Татьяна скинулась.
- Проте, може, вам не цiкаво? Воно й так: i справдi, все це тiльки iнтелiгентщина. Може. Не знаю. Знаєте, всього не пiзнаєш: життя коротке, а Маркса пробувала читати, та якось не дочитувала: нiколи й дуже нудно.
Сайгор був здивований. I бiльше за все дивував цей тон - надто впевнений. I тут же вiдчув себе - не перед Татьяною, перед кимсь - не то винним за те, що досi не давив на сiнi цю баришню, як тип мадмуазель Арйон, не то винним за щось iнше.
I знову пiзнав той надзвичайний бiль, коли радiсть i жура сплiтаються в єдину гармонiю.
- Що ж ви мовчите?
Пiдходили до стiжка.
- Знаєте, по правдi, ви мене трохи здивували,- просто несподiвано для себе сказав Сайгор.
- Я цього не хотiла,- засмiялась баришня Татьяна i, хутко лягаючи, не то жартома, не то серйозно сказала:
- Ну, iдiть до мене.
Потiм розкидала бiля себе сiно, очевидно готуючи для нього мiсце.
Мовчала.
Сайгор стояв i дивився на Татьяну.
Мовчала.
Тодi, не думаючи, лiг на своє попереднє мiсце.
Компанiя рiшила, мабуть, не спати всю нiч. Мадмуазель Арйон верещала, i по черзi запитували:
- Ви самотня? Ха! Ха!
- Я - самотня,- напiвжартуючи, зiдхала Татьяна. Тодi ж Сайгор знову примiтив пуделя, який i тепер лежав бiля його нiг. I тодi ж раптом рознервувався.
Вiд компанiї кричали:
- Ви самотня?
- Я - самотня! - зiдхала Татьяна.
Iще кричали сичi. Десь загавкав Марчик - дзвiнко, як дзвоник. Зiрвався метеор, помчав i в розпуцi розбив собi голову об дерево. Сайгор даремно гадав заснути - не мiг. Знову важко задихала мадмуазель Арйон.
- Чорт!
Сайгор якось похапцем пiдвiвся й пiшов скорим кроком вiд стiжкiв далi на дорогу.
Хто чорт - невiдомо. I iнстинктивно оглянувся. Побачив: за ним, як примара, брiв пес.
- П'шов!
Пудель подивився розумно й холодно й помахав хвостом.
Цей iдiотський випадок iз собакою пiдносив матерiалiста Сайгора тут, на порожнiй дорозi, в темну даль, на верхiв'я фаталiзму.
I це, звичайно, дратувало, i дратували згадки про сьогоднiшнiй день; i резиденцiя юнакiв, i порнографiчнi малюнки з купальнi, i тип, i мадмуазель Айрон, i Татьяна, i запах жiночого тiла.
- П'шов!
Але пудель не вiдставав на крок. Сайгор засунув руку в кишеню - нiчого не було. Згадав - щось забув дома, в городi.
На сходi невiдомо рiс день. Починався свiтлими стежками. Запахло ранком.
Рiс невiдомо ранок. I впали на обрiй блiдi червiнцi. Кричали з сiл пiвнi, i тремтiла, горiла буйна земля. Скоро зiйде сонце, зазгучить промiння, i хтось упаде на землю, i хтось крикне збентежений крик. Назустрiч пливли буйнi трави й зелений океан дерев.
На другiй верствi пудель нарештi вiдстав i повернувся на вiллу. Сайгор подивився йому вслiд: до болю хотiлось розмозжити собачу голову.
I тiльки на шостiй верствi, коли раптом брякнуло вогняне сонце, згадав день, нiч - там - i почервонiв.
Перша вiлла на узгiр'ї майнула бiлим крилом i пропала за обрiєм.
Сайгор, суворий i блiдий, поспiшав до города.
"ЛIЛЮЛI"
Павловi Тичинi
I
Вилiтає експрес i курить.
Тодi в калейдоскопi:
- жита, степи, гони й пiвнiчний туман iз осiнньої магiстралi. Провалюються темнi горизонти, оселi, байраки, глухi нетрi. Виростають фабричнi поселки, содовi заводи, шахти, домни. Експрес перелiтає яри, могили, похмурi перевали, i чути далекий надзвичайний гул.
…А за Тайгайським мостом, де починається робiтничий поселок:
- реальнi результати капебеу.
То заводський квартал, що вже не мовчить - вийшов iз нiмого мертвого кола й шпурляє в блакитнi межi крицевий i грiзний клекiт.
Це знає город.
…А вранцi, ввечорi, вночi в завданий час довго й спроволока гудить заводський гудок.- В центрi города гудка не чути.
- …А що пiд Тайгайським мостом?
Там теж гудки: то паровики - i в степ, i на станцiю. То за кар'єрами пронизливо "кукушка" - кар'єри далi, за кiлька гiн.
Товариш Огре живе за мостом: справа, недалеко, коли з города. Вiн татарського, казанського походження. Татарського мало: смуглявiсть, матовiсть, тьмянiсть, от. З ним живе двоє. Так що газетна сучаснiсть. Прекрасна газетна сучаснiсть, як запах на клумбi: тютюн. Тодi ранкова зоря надiне новi сап'янцi й тихо, нечутно рипить по травi. Тодi каже горбун Альоша:
- Iзмайле, ти чудак.
Товариш Орге мило всмiхається:
- Чому чудак?
I справдi, чому чудак?.. А у вiкно ллється блакить, а десь кричать паровики.Горбун теж усмiхається.
…I прийшла ще Маруся, i тому, що вона якась екзальтована дiвчина (горить i тече п'яною вишнiвкою), думайте: каесему.
Так. Верещить:
- Бачила барахло минулого: академтеатр.
Точка… Айда, хлопцi, на суботник. Це ж чудовий пережиток каламбурного часу… Чуєте?.. А ти, Альошко, живо в райком!.. Що?
I розказує: полiтперевiрка, готовляться. Ха-ха! - Горбун узяв партквиток.
…А Льоля подивилась на Марусю й подумала: "Боже мiй, хоч би скорiш вечiр, хоч би не провалити пародiї на "Лiлюлi".
Так що сьогоднi дебют: пародiя на "Лiлюлi". I Льоля надзвичайно наелектризована.
…А це в даль майбутнiх вiкiв:
- Зима в п'ятiм роцi нової ери була хора, бо довго не було снiгу, а була чвиря. Потiм випав срiблястий снiжок, але задмухав пiвденний з Озiвського моря вiтер, i снiжок - срiблястий - розтанув. Зимою були калюжi, i туберкульозний город (90% сухотних) занидiв у журi. Це, безперечно, було боляче.
Капебеу формально забiгло вперед на тринадцять день - по календарю, мiсяцеслову, Юлiянському, i Україна стала жити по Григорiянському новому стилю, "в стилi" уесесер.
Саме про тринадцять день, чортову дюжину: сьогоднi Новий рiк був ранiш рiздва приблизно (хто знає?) на тиждень. I це були не диканськi фантазiї генiального Гоголя, а просто - факт.
Пiд Новий рiк снiгу не було, i, здається, за Тайгайським мостом не гув гудок. Тiльки гули паровики - i в степ, i на станцiю. Але про цi гудки потiм.
…З товаришем Огре в тiм же домi живе й француженка Фур'є. Коли Фур'є брала вiолончель (а в степу кричав гудок), вона, Фур'є, думала i про вiолончель, i про Бордо.
I ще сказати: дiм iз фасаду - в дим, а заднi вiкна виходять туди, де рейки спiшать од станцiї й пропадають у лiсах, в перельотах далi.
…Так що сидить горбун Альоша
(некрасивий карлик) бiля вiкна, що в степ, i переписує героїчнi п'єси для Льолi. Льоля з волоссям рiздвяних ляльок i з тендiтним бiло-рожевим обличчям. Обличчя нагадує серпанкову фату - пiд вiнець. Вона працює в мiсцевiм пролет -
- культi, в театральнiй студiї, де керують (в пролеткультi) один бувший половий тульського трактиру, один бувший-небувший швайцар (вiдкiля - в анкетi не записано) i вiсiм чи дев'ять iнтелiгентiв. Iнтелiгенти щиро вiддаються працi, деякi навiть члени капебеу.
…Але Льоля надзвичайно наелектризована: як вона поставить пародiю на "Лiлюлi"?
…I ще сказати: напередоднi Нового року над городом паслись зорянi отари, а мiсяць, може, був, а може, i не був, бо кожному багато справ i кожний кудись спiшив.