- Драстуйте, мадам Фур'є!
- А, це ви, Льолю?.. Харашо! Сiдайте! Здрастуйте!.. Знаю, знаю: у вас Новий Рiк. Це радiсно… А я сюди вже давно приїхала й звикла по-старому. Але це нiчого: Новий рiк - це радiсно… Я буду святкувати i ваш.
Льоля сказала:
- Ви хорошая, мадам Фур'є, i я вас люблю за вашу щирiсть. Мадам Фур'є збентежилась, заметушилась, а потiм не знала куди положити руки.
- Ви, Льольо, мене так схвилювали - i менi соромно, бо я забула про ласку.
Потiм француженка заспокоїлась i грала Льолi якусь маленьку пiсню з Бордо, здається, з департаменту Жiронди. Пiсня була тепла й запашна, але й туманна, як винний город далекої Францiї, як закинутий берег замрiяної Гаронни.
Льоля думала, що йти на Садову, 30, рано: ще не зiбралась студiя, щоб готовитись - генеральне - до постановки пародiї на "Лiлюлi". Льоля слухала пiсню й згадувала гiмназiю й товариша Огре, коли вiн кiнчав унiверситета i коли вони стрiлись на концертi Карузе на гальорцi. Це перший раз. Огре сказав:
- Я люблю Карузе за теплоту в його голосi.
I Льоля тодi подумала, що вiн сказав:
- Я люблю тебе, моя кохана.
Потiм вiн провiв її до самої квартири, i вона цiлу нiч не спала: боялась, щоб товариша Огре не зачепили хулiгани.
…Мадам Фур'є два рази зiграла малесеньку пiсню з Бордо i ще грала. Француженка прекрасно володiла вiолончелею, бо вона була колись у консерваторiї.
…Проходив трамвай повз будинок - це було чути. Ще було чути: бiля Тайгайського мосту гудки. Ще було чути: iде зимою весна.
…У мадам Фур'є була порожня кiмната, i тiльки стояла бiла кровать, а над кроваттю на стiнi бiлий килим iз бiлим лебедем, який хотiв улетiти.
Француженцi на лiвiй щоцi родимка й три волосики на нiй…Тодi Льоля подумала: мадам Фур'є i "Лiлюлi". А потiм подумала про Бордо, про далекий город Францiї. Коли вiолончель стихла, Льоля сказала:
- Я слухаю вiолончель i думаю, що все-таки моїй душi чогось бракує.
Мадам Фур'є сказала:
- Я, Льольо, не скiнчила консерваторiї - i я не передам тонких нюансiв моєї симфонiї.
Льоля сказала:
- Ах, мадам Фур'є, ви мене не зрозумiли. Ви так надхненно, так талановито передаєте маленьку пiсню з Бордо!.. Я думаю, що ваша вiолончель - жива iстота, i в нiй жодного дисонансу… А от у моїй душi не те.
Француженка обняла Льолю й сказала:
- Ви Льолю, тендiтна дiвчинка, яка лiтає, як метелик. А щоб жити, треба… як це сказати? В Бордо так кажуть: оrdre de bataille.
Льоля тихо дивилась на мадам Фур'є й мовчала. Тодi француженка говорила далi:
- Так. Бойовий порядок. Ordre de bataille.
Iнакше й ви, Льольо, будете "iскопаємоє". Я знаю, це мене так… Але я вже iнакше не можу. Вам треба iнакше, по-новому. Iнший дух. Бiльшовизм. А я, Льольо, труп.
Мадам Фур'є схилила голову на вiолончель й задумалась. Льоля теж задумалась. А потiм раптом француженка скинулась:
- Я, Льольо, дуже рада, що ви сьогоднi стрiчаєте Новий Рiк. I я буду стрiчати Новий Рiк - гарно: все думаєш - "а чи не прийде щось iнше…"
Ще шумiв трамвай. Льоля подумала, що мадам Фур'є пiде стрiчати Новий Рiк, i їй було шкода француженки, бо Льоля не могла покликати мадам Фур'є стрiчати Новий Рiк у пролеткультi, що на Садовiй, 30.
Льоля попрощалась i пiшла в свою кiмнату, бо вже час було їхати в город. Льоля згадала скриньку з дрiбницями бiля охотного ряду i на тумбочцi пiдручники й французький роман, здається, Гюго, i Анна Каренiна французькою мовою з порнографiчним малюнком на обкладинцi.
…Сидiв некрасивий карлик Альоша, i Льоля йому сказала:
- Ти, Альошо, дiйсно художник. Ти гарно придумав: саме так i кричить паровик, коли вилiтає в степ.
IV
Товариш Огре був на тютюновiй фабрицi - по хронiку. Там його стрiла жiночий органiзатор - товаришка Шмiдт, яку вiн часто бачив у парткомi. Товаришка Шмiдт схопила його за руку й потягла у фабричний клуб.
…От подивiться, як ми будемо святкувати. От подивiться.
…Був зал, в -залi - буфет, а в буфетi - конфети, яблука та iнше. Ще в залi було багато дiвчат-робiтниць iз фабрики, якi вибiгали в зал, пiдбiгали до вiкна, дивились у свiчадо, i вiд них пахло дешевими духами. Потiм дiвчата товпились бiля дверей i питали схвильовано.
- Ще?.. Та де ж вони. Господи…
Вони чекали оркестрантiв.
Ще було: пiрамiди (стояли для краси) з рекламою - "Папiроси тов. Петровскiй" i з рекламою - "Осiннi скрипки".
…Товарищка Шмiдт схвильовано говорила:
- Ну, скажiть щиро: де це в свiтi?.. А може б, хто iнший зробив?
Товариш Огре сказав:
- Ясно. Тiльки - ми!
Товаришка Шмiдт була безмежно рада i рожево-схвильована. Вона побiгла до пiрамiди "тов. Петровскiй" i до дiвчат, що нетерпляче чекали оркестрантiв, i не знала, що їй iще зробити, бо все вже було зроблено.
…А коли товариш Огре зiбрав хронiку, товаришка Шмiдт спитала:
- Ну, а як у вашiм районi? Ви, здається, в Замалайськiм? Тодi товариш Огре почервонiв i збентежено сказав:
- Я - безпартiйний!
- ?.. Ви безпартiйний?
…I побiгла чорна кiшка.
…Товаришка Шмiдт холодно сказала:
- А я думала, ви в парткомi… Товариш Огре гадав, що вiн згорить, i думав несподiвано про Тайгайський мiст i - пiд ним паровики.
Товариш Огре сказав:
- До побачення!
Товариш Шмiдт сказала:
- До побачення!
Але це було так холодно, нiби зима, i непривiтливо, нiби глибока осiнь.
…В головi блукали уривки. "Ясно. Тiльки - ми!"
…На Байкальськiй вулицi товариш Огре бачив великий прожектор, що освiтлював усю вулицю й комольську новорiчну процесiю. Це, безперечно, було грандiозне видовисько. Пливло голубе небо, з рiки пахло баговинням, нiби й справдi баговиння було зимою. За рiку в темряву вiдходила мiська жура.
…А комольцi сурмили в сурми, дзвонили в дзвоники й освiщали вулицю сотнями чарiвних смолоскипiв. За комольцями гудiли натовпи.
…На розi товариш Огре побачив заступника Пупишкiна - товариша Мамочку. Мамочка бiг у трактир до вiрмена.
…Сотнi ватажкiв свiтової революцiї дивились iз будiвель iз наказу виконкому… Але знову була розпроклята тоска.
…Гражданiн, будь ласка, пропустiть!
…Полюбуйтесь, гражданiн, на кощунство…
Сссволочi!
…Iшла бабка напроти комольцiв, напроти попiв-комольцiв, i побачила кадила в комольцiв… Скрикнула! i - впала!
За бабкою карета допомоги не приїхала, бабку пiдвели громадяни.
…З пiвденних кварталiв города пiшов теплий вiтер; тодi комольцi смолоскипи пускали, вогнянi язики на тротуари. Бiля собору, що напроти виконкому, комольцi справляли комольське свято Нового Року.
…Гражданiн, подивiться, яке кошунство!..
…А висока каланча собору мовчки вiдходила в синю безодню неба. Ще пролетiв вiтер iз пiвденних кварталiв города… ..Новий Рiк. Щастя.
Думаю: чи не прийде щось iнше? - Товариш Огре почув у чоботях воду, бо чоботи були дiрявi - i туди набралась вода… А пiд Новий Рiк i Водохрища старого стилю, не "в стилi" уесесер, гадають про майбутнє на водi з воском i як "Свiтлана".
Товариш Огре згадав (бачив у друкарнi), що на Рiздво комольцi мають колядки й щедрiвки, але не цi:
- Щедрик-ведрик, дай вареник, грудочку кашки, кiльце ковбаски…
…Нi!.. Не цi…-…А життя йде рiк за роком, i кожного року - стрiчаємо Новий Рiк: "чи не прийде щось iнше?.."
…Товаришка Шмiдт сказала: "Ви безпартiйний?" - i стало холодно, як зима, i непривiтливо, мов осiнь.
…А збоку хтось регоче й розказує про "артемiвцiв"; про дiм пролетарського студента, про жiнвiддiл, про каесему. Тодi блакитнить весна дзвональними дзвониками й похмуро костилить баба-яга костяна нога - сива зима iз шкульгальною лицею в зимальну пiвнiч.
…О…О…О, новельний Фальстафе! Як Мануель Сведенборг, вiриш у своє призначення пророка!..
…I тодi дзвональна звена веснальної дзвими блакитнить на душальнiй душi поета. I припустiм, вiн питає:
- Марусино, скiльки рокiв до наших великоднiх дзвонiв?
Тодi Маруся скаже:
- Я - радiсть. Я - тема твого життя. Летять журавлi по далеких полинних дорогах. Кричать одуди в гаях: "Уту-тут! уту-тут!" I ти знаєш, як буває бiля рiчки, коли ловимо коропiв, коли в прозору воду падає небо!.. О, дзвональна звена веснальної дзвими!..