- Та ви ж самi iнтелiгент!
Правда, замахає руками:
- Iзбави бог, iзбави бог!
Карковi вiн говорить:
- Про присутнiх iсторiя замовчує.
Карк iнтелiгент. Карк червонiє. Вiдповiдальний iде.
В редакцiї не по собi. В конторi теж. Контора мiститься в однiй iз кiмнат другого поверху.
А там, де була контора, губпечать роздає газети.
I там нудно. Згадує, яке життя кипiло тут.
У конторi сидить машинiстка, дочка бувшого власника цiєї друкарнi… (бувшого… тепер усi бувшi i все бувше, i в цiм глибiнь вечiрньої мислi…). Карковi шкода її, i вiн також ставиться до неї, як i до статуї римського полководця,- з повагою, i йому сумно, коли дивиться на неї. Здається, що вона, як i Нюся, вмiє говорити, що i в неї такi м'якi руки, як у Нюсi. Проте вiн до неї нiколи не говорить.
Редактор Карк любить сидiти в кiмнатi коректорiв, а в конторi нi. Тут так тихо, а внизу гуде машина. Голови нахилились над столами, Напруження. Навiть небо працьовито заглядає сюди: свiтлi-свiтлi плями на розiсланий папiр. Думає: i за триста лiт така ж напруженiсть i байдужiсть до всього, що дiється там.
…Шумить машина внизу.
Пiшов знову в кабiнет. Йому треба писати передмову. Не хочеться. Але вiн сiдає й пише - треба. Потiм згадав про губ-трамот, i в головi почало одбивати:
- Губ-трамот!
Потiм вiн пiшов додому.
I завтра вiн ходив додому, i багато днiв ходив додому. Дивився: по верхiв'ях парку з паровозобудiвельного в задумi заходив десь дим, iшов за димом i думав про дим знову. По дорозi стрiчав знайомих. Як от: у чумарцi, iз стьожкою, вiн завжди все знає, улесливий, лагiдний.
Вiн каже:
- Хi! хочете побачити радянський шлюб? Це iнтересно. Справжнiй робiтник, з тютюнової фабрики. I його батько робiтник.
Входять у церкву. Улесливий метушиться, вказує на двох, що бiля вiвтаря стоять,- шлюб. Запевняє, що це робiтник, що батько його робiтник. А Карк думає, що улесливий, мабуть, бувший есер, мабуть, бувший есдек.
Курить ладан-дим. Церква завжди збирала нацiю - Кирило-Методiївськi братчики, лаври - фортецi. Та от прийшла революцiя, i закурiло, i не стало церкви, i воскресла церква.
- Христос воскрес iз мертвих!..
Пiшов дощ.
До великоднiх свят було сiро, холодно, першого (паски святили) заяснiло, весело, тепло. I другого. Потiм знову дощi. Вiруючi думали, що це знамення, i Карк сьогоднi трiшки збентежений: бачив колись комету з хвостом, чогось тепер зелена, бiля Орiону… Нащо комета? А земля одiрветься-таки вiд сонця й полетить у провалля. I тодi будуть смiшнi революцiї й автокефалiї. Буде тiльки дим. Дим заповнить повiтря, i буде первотвiр.
- Христос воскрес iз мертвих!..
У церквi спiвали мелодiї з Леонтовича - кажуть, вiн загинув химерно однiєї зеленої ночi, а це було взимку, а його композицiї французькi дiти спiвають, а в нас у церквi, з ладаном. Вийшов iз церкви.
Виходило свiтло, виходило темно, i йшла за обрiй, щоб бiльше не повернутися. Шумiли трамваї, часом давили людей, а назавтра об'ява:
Комендант мiста наказує..
Колись Карк бачив, як авiомобiль задавив велосипедиста. Летiли обидва.
Що думав велосипедист? I уявив: Сиваш, тривожна нiч, море i 10 000. Махновщина по Сивашу на тачанках. Трагедiя iнтелiгенцiї Лiвобережної України…
…Нюся. Вона така лагiдна, а вiзерунки нагадують гетьманщину.
Було сумно.
Вечорами сидiв з Нюсею або ходив до вiдомого українського дiяча - з боротьбiстiв - з рудою борiдкою.
Слухав його плани за те, як утворити нову партiю,- викинути "Р" з РКП, викинути "У" з КП (б) У, утворити єдину КП. Це фантазiя, це романтика.
Український дiяч ще видавав поганенького журнала й не мiг його видавати - самоокупаємiсть сувора, а в нiм не було нiмецького Духу.
I була лагiднiсть i скорбота в сiрих очах, i було м'яке тiло.
Фантазiї розцвiтали пiд блакитним небом.
Блакитне небо проточувалось на всi вулицi великого промислового мiста.
XI
Зазеленiли мiськi садки. Виходили няньки й дiти, i тут же блiдi обличчя з вокзалу - невiдомi, невiдомо, в невiдомiсть. I хотiлось кохати i не хотiлось кохати.
Редактор Карк виходив у зоологiчний сад i прислухався до неясного шуму, що туманiв мiж дерев.
Тягнуло кудись, а на серцi наростало слизьке, наростала злiсть на всiх. У редакцiї вiн не хотiв стрiчатись. Не говорив iз вiдповiдальним. Про що говорити?
Була й на нього злiсть. Росла. Торiк думав: раrvеnu, а вiдповiдальний рiс, i була вже злiсть. Образливо було за себе, за руду борiдку, за тисячi розкиданих по Українi невiдомих i близьких. А вiдповiдальний рiс, знову лаяв iнтелiгенцiю, i хотiлось плюнути йому межи очi за його неправду, за його лицемiр'я. Годинами стояв бiля букiнiста, а недалеко бандурист набринькував про славу України.
Пiшов до Нюсi. Нюся розказувала про козаччину, про боротьбу українського народу за своє визволення.
Тодi вiн говорив - суворий, нiби з борами говорив:
- Нi, Нюсю, я так не можу. Менi важко. Мене оточують люди, а хто вони? Про ймення замовчують. Я не можу жити, не можу творити. У нас жах - однi продаються, однi вискакують - темнi, невiдомi, раrvеnu. Бувшi соцiал-демократи метрополiї беруть. Соцiал-демократи!.. Розумiєте - в митрах соцiал-демократи. Це - жах. Я не можу. Це - жах.
Нюся втiшала, вiн заспокоювався, i вона знову говорила про козаччину, про Хмельниччину.
Редактор Карк:
- Менi сняться зеленi сни - навкруги простори, а на мене лiзуть гадюки. Я їх б'ю, а вони лiзуть. Я не символiст, а вони на мене лiзуть.
Нюся:
- Покладiть на мої колiна голову.
Вiн клав, i вона пестила йому м'яке волосся.
Вона усмiхалась:
- Губ-трамот! Губ-трамот!
I вiн усмiхався хоро:
- Губ-трамот! Губ-трамот!
А потiм вiн знову думав про бравнiнг, i було тоскно, бо хотiлось жити, руда борiдка теж хоче жити - одiрваний вiд життя iз своїм журналом радянський автомат.
I було його шкода. А от варязька сила - велика, велетенська, напирає, ще напирає. I мовить руда борiдка з сумом:
- Не придавiть зовсiм!
…Пiдхопився. Хотiлось вилаятись, крiпко, цинiчно, матюком. У голову лiзли соцiал-демократи в митрах… Простогнав:
- Нюсю!
Вона одкинула руку, подивилась на його обличчя - воно було мертве. Сказала схвильовано:
- Iдiть випийте води!
Редактор Карк пiдвiвся i, як хорий, пiшов до дверей.
XII
Вогкий грунт притягує: вогкiсть на сонцi. Майже щодня ходив у ярок i вбивав у легенi вогкiсть. З ярка чути було далекий шум, у ярках блукало сонце. Знаєте, сонце вмiє жити: ранком воно веселе, вдень - працьовите, увечерi - задумливе, коли за обрiй вiдходить, а бiля нього купчаться хмари, обгортають сонце; воно задумливе, як мудрець.
Удень бачив, як гурток дiвчат бiля акацiй iз сапками. Смiшнi в шумнiм мiстi: у них такi ноги бронзовi й м'язкi. Знаєте: грунт, рiлля - пухко; тiльки що важко пройшов плуг, а недалеко панський маєток, а десь збираються води, i зелина буйно б'ється вгору. Знаєте: майбутнє не в обмашиненнi життя, а в притягненнi природи до машини. Ах, як природа дивиться на машину! Знаєте: колись я вийшов iз цеху на повiтря пiсля нiчної змiни. Цокотiли молотки, гудiли машини - i все задумливо. А вгорi одне небо з зорями - i тiльки. За заводським парканом тиша - нiч. Тодi в головi мудро, тодi в серцi мудро, тодi я цар життя, i моя голова пiдпирає темно-синю височiнь.
Редактор Карк заговорив до дiвчат:
- Вiдкiля ви?
- Хi! хi! хi!
Але одна смiливо сказала:
- Що тобi, паничу? Подивись на себе: тобi жити два днi. Хiба тобi до дiвчат? Здригнув.
- Вiдкiля це ти знаєш?
- Знаю! Тепер усе пiшло на комунiю. Всi знаємо. I заспiвала:
Ципльонок жареной, ципльонок вареной,
Ципльонок тоже хочiть жить.
Я не совецькой, я не кадецькой,
А я народной комiсар.
I говорила:
- Бач, i той лiзе в комiсари - ципльонок.
- Да…- сказав i одiйшов. Думав…
…Увечерi бачив Шкiца. Дивно: почав одягатися краще, навiть надто. I комунiсти одягаються краще, може, й не всi - неп.