Мало не весь цей час Криленко блукав по вокзалу. Тiєї пустелi, що її вiн спостерiгав кiлька рокiв тому, як не бувало. Анi пiвголих людей з мiшками, анi нудних, часто стривожених, облич вiн уже не бачив. Вокзал виблискував пофарбованою пiдлогою, такими ж вiкнами та пiдремонтованими жирандолями. В залi першого класу також холодно й чiтко, як i до горожанської вiйни, стояли стiльцi й буфети. Навiть люди сидiли тут хоч i заклопотаними, але з холодними обличчями.
В кiоску дрiмав хлопець, а ззаду нього, на стiнi, висiла поруч iз сучасним (теж трохи холодним) плакатом об'ява про шустiвський коньяк. Було враження, нiбито хтось нарочито вийняв її з архiву, щоб пiдкреслити недоречнiсть мiнiатюрного оголошення на тiй же стiнi про зiбрання комгуртка.
Чинно й холодно пiдносив льокай заспаним пасажирам буфетнi продукти.
Тiльки в "уборнiй" Криленко перенiсся в минуле: на дверях було намальовано якимсь "братухою" похабне обличчя буржуа з вiдповiдним текстом пiд ним. Але й це було не до мiсця й рiзало очi.
Загальна картина вокзалу цiлком задоволила Криленка. Але, порiвнюючи її з нiмецькими станцiями, вiн найшов, що якусь нарочиту холоднечу втиснуто сюди i що таке вражiння в'їдливо лiзе в голову. Внутрiшнiй ледве вловимий змiст вокзалу мав щось iнше, зовсiм протилежне зовнiшньому виглядовi. Саме це його трохи й непокоїло.
Криленко пiшов на перон. Проходив важкий осiннiй туман. В депi кричали паровики. За бiлою стiною люксiв стояв темний степ. З багажного вагона поспiшно виносили якiсь кошики. Метушились i кудись поспiшали сiрi тiнi людей.
Коли Криленко ввiйшов у своє купе, в ньому вже сидiв iнженер. Журналiст хропiв.
- Не хочете гарячої води? - звернувся Криленко до Сердюка. Той щось буркнув, i Криленко, не розiбравши що, поставив чайника на столик i полiз на горове лiжко. Скоро вiн, засинаючи з надiєю вияснити таки мiсце й значiння своїх цiкавих супутникiв у сучасному побутi, почув, що потяг покинув вузловий пункт.
III
Розворушив Криленка галас. Осiннє небо вже зайнялося свiтанком, i свiтанок поволi йшов у купе, блiдий, анемiчний, непевний. I при цьому свiтлi, що нiяк не могло пригасити електрики, Криленко побачив таку картину: там, де розкинувся звечора журналiст, лежав з заплющеними очима Сердюк, сам журналiст стояв серед купе i, щось викрикуючи, держав в обiймах низеньку й чорненьку жiнку.
- Те-емочко! - розiбрав нарештi Криленко один iз чергових викрикiв, Шарка.- Ну, i що б ти робила, коли б я не вийшов з вагона? I досi б чекала потягу?
Жiнка безпорадно борсалась у мiцних обiймах i щось тихо говорила, раз у раз поглядаючи на Криленка.
- Ну, сiдай-но, моя голубонько! - сказав Шарко, цiлуючи волосся жiнчиної голови, i посадив її на лiжко.
Журналiст так ласкаво й так без кiнця фамiльярно поводився з новою особою, що Криленко з певнiстю рiшив: це - Шаркова дружина, по меншiй мiрi наречена, i, очевидно, вiн зустрiвся з нею пiсля довгої розлуки. I тому Криленко був дуже здивований, коли почув потiм вiд журналiста, що вiн з цiєю жiнкою не бачився "цiлих" два днi i що з нею вiн познайомився мiсяць тому, i що вiн, нарештi, нiколи не покохає Темочку, бо вона пахне фабричним димом. Шарко i сьогоднi говорив з тiєю ж непримушенiстю, як i вчора; але сьогоднi в нiм бiльше було заклопотаностi.
- Ви пробачте менi,- звернувся вiн до Криленка.- Я гадаю, що присутнiсть нової особи у вашому купе i без вашого дозволу не вплине на вашi ж нерви. Тим паче, ми вже пiд'їжджаємо до стольного града.
Криленковi нiчого iншого не залишилось, як прийняти факт. Пiсля цiєї церемонiї журналiст, як i треба було чекати, познайомив Криленка з жiнкою. Вона подала мiнiатюрну руку й сказала, що її звуть Тема Брук. Це вже було третє знайомство в дорозi, i Криленко мав певний трафарет реагувати на нього.
- Дуже радий!
- От бачиш, Темочко,- скрикнув журналiст.- Тебе навiть з радiстю зустрiчають. А ти боялась залишитись без мiсця.
Тендiтна жiнка пiдвела свої вишневi очi й хутко заговорила:
- Товаришу Шарко, я вас дуже прошу не конфузити мене… Ну, навiщо це?.. Не треба!
- Не треба? Ну, й не треба! - i журналiст фамiльярно обняв її.- Ах ти, моя жидiвочко…
Шарко довго не вгомонявся. Вiн розпитував жiнку, як їй "працюється" на фабрицi, чи не думає вона покинути цю посаду i перейти в iнше мiсце. Невже вона не розумiє, що їй, iнтелiгентнiй партiйцi, не варт сидiти десь у тютюновому пилу. Це ж безвихiдний iдеалiзм, це архаїчне народництво. I коли вона запевняє, що нiчого подiбного нема, то вiн їй нiколи не повiрить, бо iнакше б вона не вiддавала так багато часу та енергiї тiй працi. Нi, хоч вiн i безпартiйний журналiст, але вона, комунiстка, нiколи його не переконає. I не тому не переконає, що вiн не має партквитка (це єрунда, бо, по сутi, вiн має бiльше права називатись комунiстом), а тому, що вона справдi помиляється, хоч вона й не дiвчина, тому, що жодний iз визначних комдiячiв, з якими вiн щодня зустрiчається, не подiляє її поглядiв.
- Слухайте, товаришу,- гостро заперечила жiнка.- Вiдкiля цi фантазiї? Невже ви це про мене говорите?
- Про тебе, моя мила жидiвочко, про тебе!
Жiнка почервонiла.
- Слухайте,- ще суворiш сказала вона,- хто вам дав право говорити таку нiсенiтницю в присутностi сторонньої людини?
Але Шарко не вгомонявся. Розкидаючи скорострiльнi сентенцiї, вiн раз у раз притискав до себе жiнку.
Це вже переходило межi жарту i набирало безпардонної похабщини. За час цiєї сценки Криленко почув себе нiяково, особливо збiльшилась ця нiяковiсть, коли вiн узнав, що перед ним стоїть однопартiйка. Але й втручатись вiн теж не мав бажання: по-перше - вiн не знав новiтнього мiсцевого побуту, по-друге, вiн завжди уникав скандалу, i, щоб вийти з нiякового становища, Криленко спробував був заснути. Але заснути вiн теж не мiг: анi одноманiтнi перебої колiс, анi рання година не допомогли йому. Звикши до нормального життя, дисциплiнованого певним режимом, вiн фiзично не мiг пiддатися сновi бiльше того, як припадало йому за встановленим у блокнотi розписом.
Криленко похилився на вiкно, вдаючи, що вiн уважно розглядає подорожнi краєвиди i нiчого не чує.
Потяг iшов з надзвичайною швидкiстю, так що треба було припустити - за годину-двi вони будуть на мiсцi призначення. Вже зовсiм розвиднилось. I сьогоднi стояв туманний ранок, i тiльки зрiдка, коли розходились хмари, одкривалась убога перспектива в сiру осiнню далечiнь. Також зрiдка одлiтали оселi, але Криленкiв погляд зупинявся лише на тих будiвлях, що виникали руїною. Вiн уважно придивлявся до них, наче шукав тут того майбутнього, яке чекає його. Вiн так замислився, що й не звернув уваги, як Шарко вийшов.
Iнженер уже прокинувся i розмовляв з жiнкою. Остання, коли її, нарештi, залишив Шарко, зовсiм перетворилась. З обличчя зникла розгубленiсть, i повеселiшали вишневi очi. В особi Сердюка вона найшла свого справжнього спiвбесiдника. Але й iнженер став балакучiший.
- А все-таки, панно Темо, ви спiзнились на роботу,- сказав вiн.
- Товаришу Сердюче, який ви чудний,- зареготала Брук:- сьогоднi ж недiля!
- Недiля?.. Так чому ж ви так поспiшаєте?
- Як чому? От тобi й раз: не вiк же менi жити в подруги, я й без того спiзнилась на дачний.
- На дачний? - чомусь здивовано спитав Сердюк.
- Ну да, на дачний! - i жiнка знову зареготала:- Ой, який ви чудний, товаришу!
Iнженер пiдвiвся, подивився на Криленка i, пiдкинувши плече, кинув несподiвано:
- Тiльки ви, будь ласка, не кажiть паннi Iраїдi, що зустрiли мене тут.
- Чому ж це?
- Та, бачите… словом, я не хочу! - i, помовчавши трохи, додав:- Я все-таки певний, що нiхто не догадається, яку роль зiграє комета iз сузiр'я Рака.
- Ви вже про комету? - сказала Брук, очевидно, зовсiм не дивуючись рiзкому переходовi на iншу тему.- Ну, добре, яку ж роль?
Вона зложила свої руки i так уважно, з такою легкою теплою iронiєю подивилась на iнженера, наче вона мала слухати трьохлiтню дитину.