Все життя я тягнувся до високостей вселюдської культури. І все життя силкуюся обернути надбане для корисної потреби мого люду. Щоб зберегтися йому в здоров’ї, силі, волі, мудрости і майстерности. Себто — зберегтися і піднестися, яко народ. Власне, се і є головне моє служебне діло. Всі инші повинності — лише для обслуги його.
Кождому з вас теж можу нараяти: мостіть одну дорогу, прямуйте в один бік. Як той каменяр із молотом, бийте в одно. І тоді центр усього світу, сила всього живота вселиться у ваше служебне діло. І ви здобудете на сій ділянці виграш. Правда, треба бути готовим до того, що все инше, побічне, може змаліти і зникнути.
Такий закон концентрації сили. І водночас закон пожертви.
Давні люди, які придумували слова, були мудріші за нас. Вигадали слово «рай» і довго не думали над тим, як назвати свою материзну — край. Країна. Україна. Навіть крихітний клапоть землі може бути раєм, якщо є рай у серці.
А ми кажемо: добре там, де нас нема.
Коли поранити сосну, земля пошле їй через стовбур ліки — смолу, що затягне, загоїть рану. Хіба се не підказка нам?! Із ранами своїми звертаймося до землі, до природи, до Неба — і будуть нам ліки.
Бо хіба ми гірші, хіба маліші за дерево?!
Усім багатствам, усім вигодам, усім принадам і всім жінкам, які в житті були мені не доступні, складаю я нині подяку. Бо се були не втрати — а набутки, не поразки — а пожертви, не розчарування — а досвідчення. Втрачаючи дещо, набував я щось.
Недоступне — се не вершини, які ти не здобув; недоступне — се узбіччя, які ти минув на своїй дорозі.
Рятуйся чистотою
Коли мене запитують, що помогло мені перебороти лихоліття, вберегти себе і рівновагу духу, я довго не думаю над відповіддю: «Чистота. Чистота тіла, душі, потреб і помислів». У молоді літа се давало мені захист і снагу в протиборстві зі злом. У чистоті я був, як у броні. В поважному віці се є моїм опертям, становим хребтом, що тримає підупалі сили.
Кріпися в чистоті. Рятуйся чистотою. Служи чистоті.
Я давно вже не той, що переже. Не такі спорі руки, не такі бистрі ноги, не таке гостре око. І в дорогу вже не так легко пускаюся, як переже — тримаюся свого малого обширу. Проте добре знаний мені, Світовану, світ сам приходить до мого порога. І ходить поруч, як вірний пес. І доносить мені безгомінні новини, кладе печаті на близькі предмети — і я зчитую ті знаки — і пізнаю глибинний рух доби та далекий відлунок прийдешнього.
Світ ходить колами. І ми, його живі частинки, також.
Тому ми вічні в сій круговерті.
Чоловіка годі зламати. Якщо лише сам він не ламає вірности. Вірности самому собі, вірі, жінці і своїй материзні.
Сила вірности — се непереломний сніп колосків твоєї цілости.
Старості більше бояться молоді, ніж старі. Бояться втратити вигоди і втіхи молодости. А що боятися тому, хто не має що втрачати?! Чим більше я маю літ, тим менше я їх боюся. Вони — моє надбання, моя постійна подорож, в якій немає часу озиратися назад і журитися завтрашнім днем. Довгі роки дарують довгі дні, позбавлені спокус і страхів. Можна назвати їх многими і благими літами, як співається в духовному славні. Або заслуженою пристанню тихої води.
Бо старість — то є сталість і терпіння.
Вмирати — означає уміряти. В словах заховані для нас підказки. Отже, уміряти — зводити все до меншої міри. Відмірювати сили і провадити розмірений тривок. Надходить час, коли ми починаємо спускатися з гори в долину. Сил тратиться менше, їх можна розтягти надовго. Ліпше сам собі діли, уміряй, ніж має хтось урізати. Радіючи маленьким благам щодень, думай про смерть, — так радили давні гречани.
Правда, наш люд каже про се веселіше: збираєшся вмирати — сій жито.
Доброчесність не має бути зусиллям.Треба мати завжди і в усьому надію на благість. Тоді доброчесність стане для тебе потребою, звичкою.
Ми не прийшли з порожнечі. І ми не вроджені з нічого. Ми — посланці тих, що йшли перед нами. І до чогось дійшли. Щоб ми з того почали і теж до чогось дійшли. Се — безкінечний путь усіх і кождого. Залишаймо на сій дорозі надбань щось своє.
Се — наші віхи у безмірі вічности.
Я просто пливу. А инші думають: він знає, куди плисти, треба держатися його напрямку. І кидаються у ріку чужого досвіду, чужих сумнівів і помилок.