— Вона мені подобається. Вона кльова.
— Це ти про стару пані?
— Ага.
— Це добре. — Лорі натягнуто їй всміхається. Як той тхір. — Скільки тобі лишилося, двадцять дві години, правильно? Старайся якомога більше взяти з цього досвіду. І, сподіваюся, мені не треба нагадувати, що в тебе випробувальний термін. Якщо попадешся з випивкою чи наркотиками, або ще за якимись протизаконними діями, ми повернемося на початкову позицію. Тобі це зрозуміло?
Моллі кортить сказати: «Чорт, невже мені доведеться закрити свою лабораторію з виробництва мету? І видалити фотографії з фейсбуку, на яких я гола?», але натомість вона впевнено всміхається до Лорі й відповідає:
— Зрозуміло.
Витягаючи з теки табель Моллі, Лорі каже:
— Погляньмо. Твоя оцінка за академічний тест — понад 600. А середній бал за семестр — 3,8. Це дуже добре.
— У цій школі легко вчитися.
— Та ні, це не так.
— Це не має аж такої ваги.
— Загалом має. З такими оцінками можна спробувати вступити до коледжу. Ти про це думала?
— Ні.
— Чому?
Торік, коли вона перейшла з іншої школи, вона мало не провалилася. Тоді її ніщо не заохочувало виконувати домашні завдання — її тодішні названі батьки були гуляки, і вона, повертаючись додому після школи, виявляла, що їхній будинок був повний п’яниць. У Спрюс-Гарборі її майже нічого не відволікає. Діна і Ралф не курять і не вживають алкоголю, і вони суворі. Джек іноді п’є пиво, але цим усе й обмежується. А ще Моллі виявила, що їй подобається вчитися.
Ніхто з нею не розмовляв про вступ до коледжу, крім шкільного консультанта з навчання, що без ентузіазму порадив коледж для медсестер, коли в минулому семестрі вона дістала А з біології. Її оцінки покращилися, але ніхто цього не помітив.
— Навряд чи я належу до тих, хто вчиться в коледжі, — відказує Моллі.
— Ну, виходить, що належиш, — мовить Лорі. — А що ти офіційно будеш сама по собі, досягнувши вісімнадцятиріччя, то варто розглянути варіанти. Бувають пристойні стипендії для повнолітньої молоді, що перебувала під опікою названих батьків. — Вона закриває теку. — Або можеш найнятися на роботу в магазин на заправці. Вибір за тобою.
— То як там твоя суспільно-корисна діяльність? — питає Ралф під час вечері, наливаючи собі велику склянку молока.
— Непогано, — відповідає Моллі. — Та жінка дуже стара. У неї багато мотлоху.
— Аж на п’ятдесят годин? — приєднується Діна.
— Не знаю. Але, напевно, мені знайдеться, що робити, коли закінчу розбирати коробки. Будинок величезний.
— Ага, я там дещо лагодив. Старі труби, — каже Ралф. — Ти знайома з Террі? Вона доморядниця.
Моллі киває.
— Власне, вона Джекова мама.
Діна оживляється.
— Чекай, Террі Ґаллант? Ми разом училися в старшій школі! Я й не знала, що Джек її син.
— Ага, — відповідає Моллі.
Махаючи наколотою на виделку сосискою, Діна каже:
— Це ж треба, як низько впала її величність!
Моллі дивиться на Ралфа з питанням «що за чортівня?» у погляді, але він лише спокійно дивиться на неї у відповідь.
— Так сумно, що стається з людьми, — веде далі Діна, хитаючи головою. — Террі Ґаллант колись була міс Популярність. Королева балу й усе таке. А тоді якийсь невдаха-мексиканець зробив їй дитину, й тепер маєш — вона покоївка.
— Взагалі він домініканець, — бурмоче Моллі.
— Та байдуже. Ці нелегали всі однакові, хіба ні?
Дихай глибоко, зберігай спокій, протримайся до кінця вечері.
— Раз ти так кажеш.
— Саме так і кажу.
— Панянки, годі вам. — Ралф усміхається, але вираз у нього стурбований, він знає, що Моллі сердиться. Він завжди знаходить причини: «Вона тебе дражнить», коли Діна, приміром, протягує: «О, плем’я сказало своє слово» після того, як Моллі висловлює свою думку. «Тобі не варто сприймати себе так серйозно, крихітко, — відповіла Діна, коли Моллі попросила її більше так не казати. — Якщо не навчишся сміятися з себе, тобі буде несолодко».
Отож Моллі викривляє м’язи обличчя в усмішку, бере свою тарілку і дякує Діні за вечерю. Вона бреше, що має багато домашніх завдань, а Ралф обіцяє навести лад на кухні. Діна говорить, що саме час для гівняних телепередач.
— «Домогосподарки Спрюс-Гарбора», — каже Ралф. — І коли вже ми їх побачимо?