Джералд безперестанку чухається, й, оглянувши його голову, я бачу, що їх там аж кишить. Оглядаю ще двох і знаходжу вошей і в них. Напевно, воші на кожній поверхні в домі: на дивані, стільцях і на місіс Ґрот. Я знаю, яке важке буде це випробування: більше ніякої школи, волосся зголять, години роботи, прання простирадл…
Мене охоплює палке бажання втекти.
Місіс Ґрот лежить у ліжку з малям. Примостившись на двох засмальцьованих подушках, натягнувши ковдру до підборіддя, вона просто дивиться на мене, коли я заходжу. Очі в неї запали.
— У дітей воші.
Вона закусує губу.
— А в тебе?
— Напевно, раз у них, то й у мене.
Здається, вона роздумує над цим якусь мить. А тоді каже:
— Ти принесла паразита в цей дім.
Моє обличчя буряковіє.
— Ні, мем, я з цим не згодна.
— Звідкись вони ж узялися.
— Думаю, — починаю я, але слова вимовити важко. — Думаю, доведеться оглянути ліжко. І ваше волосся.
— Ти їх занесла! — кричить вона, відкидаючи простирадла. — Приїхала сюди, така чванлива, наче ти краща за нас…
Її нічна сорочка збрижилася навколо живота. Я бачу чорний трикутник волосся у неї між ніг і відвертаюся, присоромлена.
— Навіть не думай іти! — верещить вона, хапає малу Нетті, що заходиться плачем, бере її під одну пахву, а другою вказує на ліжко. — Простирадла доведеться виварити. А тоді почнеш вичісувати малих. Я казала Джералдові, що це занадто — привести в цей дім знайду, яка бозна-де волочилася.
Наступні п’ять годин іще гірші, ніж я очікувала, — закип’ятити відра води й вилити їх у велику ванну, не обваривши нікого з дітей, кинути у воду кожну ковдру, простирадло й одежину, які можу знайти, й випрати їх господарським милом, а потім пропустити через машинку для викручування. Мені заледве вистачає сили закидати праний одяг й крутити ручку, від важкої роботи болять руки.
Повернувшись додому, містер Ґрот іде поговорити з дружиною, яка примостилася на канапі у вітальні. До мене долітають уривки їхньої розмови — «погань», «гадина», «брудна ірландка», — і за кілька хвилин він заходить у кухню і бачить, що я стою навколішках і намагаюся повернути ручку машини для викручування. «Святий Боже», — каже він і кидається мені допомагати.
Містер Ґрот погоджується, що, напевно, матраци заражені теж. На його думку, якщо їх витягнути на ґанок й облити окропом, то це уб’є паразитів. «Я майже надумав зробити те саме з дітьми», — посміхається він, і я знаю, що це він жартує. Бритвою він швидко голить їм чотирьом голови. Попри мої намагання рівно тримати їхні голови, вони крутяться й смикаються, тож у результаті мають повно маленьких порізів і подряпин. Я згадую фотографії солдатів, що повернулися з Першої світової війни, з запалими очима, голомозих. Містер Ґрот миє дітям голови милом, ті плачуть і верещать. Місіс Ґрот сидить на канапі й спостерігає.
— Вілмо, твоя черга, — каже він, обертаючись до неї з лезом у руці.
— Ні.
— Треба принаймні перевірити.
— Перевір її, це вона їх сюди принесла. — Місіс Ґрот повертається обличчям до спинки.
Містер Ґрот жестом наказує мені підійти. Я розплітаю тугі коси й стаю перед ним на коліна, а він ніжно перебирає моє волосся пальцями. Дивно відчувати дихання цього чоловіка на своїй шиї, його пальці на шкірі. Він щось затискає між пучками й присідає.
— Ага. У тебе є гниди.
Я єдина серед моїх братів і сестер маю руде волосся. Коли я спитала татка, як так вийшло, він пожартував, що, певно, в домі поржавіли труби. У нього самого волосся було темне — «виправлене», як він сказав, роками тяжкої праці, — але в молодості воно було рудувате. «До твого далеко, — казав він. — Твоє волосся таке яскраве, як кінварський захід сонця, як осіннє листя, як золота рибка у вітрині того готелю в Голуеї».
Містерові Ґроту не хочеться голити мені голову. Він каже, що це буде злочин. Натомість він намотує моє волосся на кулак і відрізає його на потилиці. На підлогу падає купка кучерів, і далі він відрізає пасмо за пасмом, залишивши десь сантиметрів із п’ять.
Наступні чотири дні я проводжу в тому нещасному домі, палячи дрова й кип’ятячи воду, діти капризують і плутаються під ногами, як завжди, місіс Ґрот лежить на вологих простирадлах на запліснявілому матраці зі своїм повних вошей волоссям, і я нічого, зовсім нічого з цим усім не можу вдіяти.