Не зважаючи на протести з Молліного боку, Вівіан запарює чай. Вона дістає чайничок і чашки в трояндочки — дарунок на весілля від місіс Мерфі, який стояв у коробці десятиліттями, — а також нещодавно знайдені срібні ложки з набору місіс Нілсен. Вони чекають на кухні, доки закипить вода, а тоді Моллі наливає окропу в чайничок і несе сервіз на таці у вітальню, разом із сиром та крекерами, які Вівіан знайшла в кухонній шафі.
Вівіан вмикає дві лампи й садить Моллі на червоне крісло з високою спинкою. А тоді підходить до комода й дістає клаптикову ковдру.
— «Подвійна обручка»! — впізнає Моллі.
Вівіан тримає ковдру за два кути й струшує, а тоді підносить і кладе Моллі на коліна. Ковдра трохи брудна й де-не-де порвана, стоншена від ужитку. Багато маленьких трикутників, зшитих вручну в переплетені між собою кола, зовсім зникли, примарні залишки швів, що тримають уривки кольорової тканини.
— Якщо я не спроможна це викинути, то буду вже користуватися.
Доки Вівіан обгортає Моллі ковдрою ноги, дівчина каже:
— Вибачте, що заявилася до вас отак.
Вівіан змахує рукою.
— Та що ти, мені збудження на користь. Пришвидшує пульс.
— Я не певна, що це добре.
Новини про Мейсі каменем лежать у Моллі в животі. Вона не хоче відразу звалювати їх на Вівіан — забагато несподіванок як на один раз.
Вівіан наливає чаю в дві чашки, одну дає Моллі, другу бере собі, додає й розмішує два кубики цукру, викладає на тарілку сир і крекери, сідає на інше крісло і складає руки на колінах.
— Гаразд, — каже вона. — А тепер розповідай.
Отож Моллі розповідає. Вона розповідає Вівіан про те, як жила в трейлері на Індіан-Айленді, про автокатастрофу, в якій загинув її батько, про труднощі її матері з наркотиками. Показує їй черепашку Шеллі. Розповідає про десяток названих сімей, кільце в носі, сварку з Діною й про те, як знайшла в Інтернеті, що її мама у в’язниці.
Чай так і стоїть у чашках, спочатку літеплий, а тоді зовсім холодний.
А потім, бо вирішила бути цілковито чесною, Моллі набирає повні груди повітря й говорить:
— Є дещо, що я мала б вам розповісти одразу. Громадські роботи були не для школи, я мала їх відпрацювати, бо вкрала книжку з бібліотеки в Спрюс-Гарборі.
Вівіан щільніше закутується в бордовий ворсистий халат.
— Зрозуміло.
— Я утнула дурницю.
— Що то була за книжка?
— «Джен Ейр».
— Чому ти її украла?
Моллі згадує момент, коли взяла кожен із примірників з полиці, покрутила в руках і повернула той, що у твердій обкладинці, і той, що в паперовій, але новіший, назад, а старіший заховала під сорочку.
— Ну, це моя улюблена книжка. Там стояло три примірники. Я думала, що нікому не бракуватиме найпошарпанішого. — Вона знизує плечима. — Мені просто… хотілося її мати.
Вівіан торкається нижньої губи великим пальцем.
— Террі знала?
Моллі знизує плечима. Їй не хочеться створювати неприємності для Террі.
— Джек за мене поручився, а ви ж знаєте, як вона ставиться до Джека.
— Знаю.
Ніч тиха, чути лише їхні голоси. За заштореними вікнами темрява.
— Мені шкода, що я так прийшла до вашого дому. Обманом, — каже Моллі.
— Ет, нехай, — відповідає Вівіан. — Напевно, ми всі так чи інак колись та обманюємо, хіба ні? Врешті, інакше я тобі не дозволила б приходити. — Переплітаючи пальці, вона каже: — Однак раз ти вже зібралася красти книжку, треба було принаймні брати найгарнішу. А то який тоді сенс?
Моллі так нервується, що заледве всміхається.
А от Вівіан сміється.
— Украсти «Джен Ейр»! Ти мала б дістати грамоту. Перейти в старший клас.
— Ви не розчаровані в мені?
Вівіан знизує плечима.
— Ет.
— Справді? — Її накриває хвиля полегшення.
— Хай там як, ти точно все відпрацювала, витративши на мене стільки годин.
— Я не почувалася так, наче відбуваю покарання.
Колись давно — власне, відносно недавно — Моллі похлинулася б цими словами, бо вони такі неприкрито улесливі й огидно сентиментальні. Але не сьогодні. По- перше, вона не обманює. По-друге, вона так зосереджена на другій частині своєї оповіді, що майже ні про що більше не може думати. Вона рветься вперед.
— Послухайте, Вівіан. Я ще дещо маю вам розповісти.
— О Боже. — Вівіан робить ковток холодного чаю й ставить чашку на блюдце. — Що ще ти накоїла?
Моллі глибоко вдихає.
— Справа не в мені. Справа в Мейсі.
Вівіан дивиться на неї невідривно, її карі очі ясні й спокійні.