Марк Фланнері одержав листа від своєї сестри й очікував на нас. Він найняв нашого батька посудомийником і відвів нас у район, подібних до яких я ніколи не бачила, — високі цегляні будівлі тулилися одна до одної на вузьких вулицях, повних люду. Він знав, що там шукали наймачів у квартиру за десять доларів на місяць, на третьому поверсі п’ятиповерхового будинку на Елізабет-стріт. Коли він залишив нас біля дверей, ми почимчикували за поляком-власником будинку, містером Камінські, вздовж викладеного кахлями коридору, а потім угору сходами, насилу тягнучи свої пожитки в спеці й темряві, доки він напучував нас щодо переваг охайності, цивілізованості та працелюбства, чого, як він дав зрозуміти, на його думку, нам бракувало. «Я нічого не маю проти ірландців, якщо тільки ви триматиметеся від гріха подалі», — сказав він низьким голосом. Глянувши на батькове обличчя, я угледіла вираз, який мені ще не випадало бачити, але відразу зрозуміла — то було потрясіння через усвідомлення, що тут, на чужій землі, його суворо ганитимуть, щойно він заговорить.
Власник помешкання назвав його квартирою-трамваєм, бо кожна кімната вела до іншої, як вагончики в трамваї. У самому кінці розміщувалася крихітна батьківська спальня, вікно якої виходило на тильний бік іншої будівлі; перед нею були кімната, яку я ділила з хлопцями й Мейсі, кухня й невеликий передпокій, з якого два вікна виходили на людну вулицю.
Містер Камінські смикнув за шнурок, що звисав з підбитої штампованим металом стелі, й загорілася лампочка, заливаючи тьмяним світлом грубий дерев’яний стіл, маленьку поржавілу раковину з холодною водою й газову плиту. В коридорі, за дверима нашої квартири, була вбиральня, яку ми ділили з сусідами — бездітною парою німців, як сказав нам власник, на прізвище Шацман. «Вони не галасують й очікують того самого від вас», — мовив він, спохмурнівши, коли мої брати, невгамовні й непосидючі, стали граючись штовхати один одного.
Попри несхвалення власника, задушливу спеку, тьмяні кімнати та какофонію дивних звуків, таких незвичних моєму вухові мешканки села, я відчула ще одну хвилю надії. Оглянувши наші чотири кімнати, я вирішила, що ми почали спочатку, залишивши позаду безліч труднощів життя в Кінварі: сирість, що пробирала до кісток, убогу перехняблену хатину, пияцтво нашого батька — я це вже згадувала? — що дамокловим мечем висіло над навіть найменшими заробітками. Тут батькові пообіцяли роботу. Тут можна було вмикати світло, смикаючи за шнурівку, а воду — крутнувши ручку крана. Просто за дверима, в сухому коридорі, були туалет і ванна. Хай який скромний, та це шанс на новий початок.
Я не знаю, як сильно на мої спогади впливає мій вік тепер і як сильно він вплинув тоді, — мені було сім, коли ми покинули Кінвару й дев’ять тієї ночі, коли Мейсі безперестанку плакала, тієї ночі, що, навіть більше за від’їзд з Ірландії, назавжди змінила перебіг мого життя. Минуло вісімдесят два роки, а звук її плачу й досі мені вчувається. Якби ж я звернула більше уваги на те, чому вона плакала, замість просто намагатися її заспокоїти. Якби ж я звернула більше уваги.
Я так боялася, що наші життя знову розваляться на частини, що мені хотілося забути те, чого найбільше боялася: неминулу любов батька до випивки, яку не змінив переїзд до іншої країни; мамин поганий настрій та напади люті; безперестанні сварки між ними. Мені хотілося, щоб усе було добре. Я притуляла Мейсі до грудей і шепотіла їй на вухо: «…та солодший за них голос твій, моя панночко», намагаючись її заспокоїти. Коли вона нарешті змовкла, я відчула лише полегшення, не розуміючи, що Мейсі, як канарка в шахті, попереджала нас про небезпеку, але було вже запізно.
Нью-Йорк, 1929 рік
Через три дні після пожежі містер Шацман пробуджує мене зі сну, щоб сказати, що вони з місіс Шацман знайшли гідегальне рішення (так, він каже «ідеальне», з німецьким акцентом; я тоді, за секунду, дізналася про жахливу владу гіпербол). Вони відведуть мене до Товариства допомоги дітям — установи з приязними соціальними працівниками, які надають дітям притулок і харчування.
— Мені не можна іти, — заперечила я. — Я потрібна буду мамі, коли вона повернеться з лікарні.