— Власне кажучи, у нас багато спільного.
Він коротко сміється.
— Годі тобі, Моллі.
— Можеш її запитати.
— Послухай. Ти знаєш, яка ти мені небайдужа. Але будьмо серйозні. Ти — сімнадцятирічна сирота на випробувальному терміні. Тебе щойно не вперше вигнали опікуни. І тепер ти переїхала до заможної старої жінки, що живе у маєтку. Багато спільного? І моя мама…
— Я знаю. Твоя мама. — Моллі голосно зітхає. Скільки ще їй бути зобов’язаною Террі, заради Бога?
— Для мене це все ускладнює, — мовить він.
— Ну… — каже Моллі. Або пан, або пропав. — Напевно, тепер уже ні. Я зізналася Вівіан, що вкрала книжку.
Якусь хвилю він мовчить.
— Ти сказала, що моя мама про це знала?
— Я сказала, що ти за мене поручився. І що твоя мама тобі довірилася.
— Що вона відповіла?
— Вона поставилася з розумінням.
Він нічого не говорить, але вона відчуває зміну, пом’якшення.
— Послухай, Джеку, мені шкода. Мені шкода, що від початку поставила тебе в таке становище. Саме тому я вчора тебе не повідомила; мені не хотілося, щоб ти почувався так, наче знову маєш рятувати мій зад. Це незручно тобі — постійно мене виручати, й незручно мені — постійно почуватися так, наче я маю бути вдячна. Мені не хочеться мати з тобою такі стосунки. З мого боку нечесно очікувати, що ти про мене подбаєш. Окрім цього, якщо відверто, на мою думку, ми з твоєю мамою краще заприязнилися б, якби вона не думала, що я намагаюся сісти тобі на шию.
— Вона так не думає.
— Думає, Джеку. І я її не звинувачую. — Моллі кидає оком на чайний сервіз, що сохне на підставці. — І я маю ще щось додати. Вівіан сказала, що хотіла навести лад на горищі. Але, на мою думку, що вона по-справжньому хотіла, так це побачити те, що в цих коробках, іще раз, востаннє. І згадати ці епізоди з життя. Тож, відверто кажучи, я рада, що змогла допомогти їй ці речі знайти. Я відчуваю, що зробила важливу справу.
Вона чує кроки в коридорі нагорі — напевно, це Вівіан спускається.
— Я мушу йти. Готую сніданок. — Вона запалює конфорку, щоб підігріти кашу, наливаючи в неї трохи знежиреного молока й розмішуючи.
Джек зітхає.
— Самі клопоти з тобою, ти знала про це?
— Я постійно тобі це повторювала, але ти не хотів мені вірити.
— Тепер вірю, — відповідає він.
Через кілька днів після того, як приїхала до Вівіан, Моллі надсилає Ралфові повідомлення, щоб дати йому знати, де вона.
Він відповідає: «Зателефонуй мені».
Тож вона телефонує.
— Як справи?
— Ти маєш повернутися, щоб ми могли з цим розібратися.
— Та ні, не треба.
— Ти не можеш просто втекти, — каже він. — Інакше ми всі потрапимо у велику гівняну халепу.
— Я не втікала. Ви мене вигнали.
— Ні, не вигнали. — Він зітхає. — Є порядки. За тебе візьметься Служба захисту дітей. І поліція, якщо хтось дізнається. Ти маєш пройти через систему.
— Я не хочу мати ніяких справ із системою.
— Тобі сімнадцять. Ти закінчиш із системою, коли система закінчить з тобою.
— Отже, не повідомляй її.
— Ти маєш на увазі «скажи неправду»?
— Ні. Просто… не повідомляй її.
Якусь хвилю він мовчить.
— У тебе все гаразд?
— Ага.
— Ця пані не проти, що ти там живеш?
— Ні.
Він кахикає.
— Я так розумію, вона не сертифікований опікун.
— Формально — ні.
— Формально — ні. — Він сухо сміється. — Чорт, може, ти й маєш слушність. Немає потреби діяти категорично. Нагадай-но, коли тобі виповниться вісімнадцять?
— Скоро.
— Отож, якщо це не шкодить нам… І не шкодить тобі…
— Що, гроші згодяться, так?
Він знову замовкає, і на якусь мить Моллі здається, що він кинув слухавку. А тоді він каже:
— Багата літня пані. Великий будинок. Ти непогано влаштувалася. Напевно, не хочеш, щоб ми повідомили про твоє зникнення.
— То що, у такому разі я й досі живу з вами?
— Формально, — відповідає він. — Ти не проти?
— Я не проти. Передавай Діні привіт.
— Обов’язково передам.
Террі не надто рада бачити Моллі в будинку Вівіан у понеділок зранку.
— Чого це ти тут? — питає вона з різким окриком. Джек не розповів їй про нові житлові умови Моллі; вочевидь, він сподівався, що ситуація якось магічно сама собою розв’яжеться до того, як про неї дізнається його матір.
— Я запросила Моллі залишитися, — оголошує Вівіан. — А вона люб’язно пристала на пропозицію.
— Отож вона не… — починає Террі, переводячи погляд від однієї до другої. — Чому ти не в Тібодів? — питає вона Моллі.