Такі самі замасковані артилерійські застави були встановлені по багатьох пунктах. І всі вони мали однакове завдання: негайно відкрити нищівний вогонь по «Люциферу», де й коли б він не з’явився.
Минуло близько години. Черговому офіцерові, який ретельно перевіряв обидва напрями, дивлячись у стереоскопічну трубу, здалося, що його прилад повертається не так легко, як досі. Він уже збирався покликати техніка і наказати йому перевірити і, можливо, змазати шарніри, як у ящику телефонного апарата ніби щось зашаруділо. Офіцер здивовано поглянув у той бік. Коли б то був сигнал, то з ящика пролунав би пронизливий зумер. А що це за шарудіння, невиразне й сухе?.. Може, щось зіпсувалося в телефоні?
Він узяв телефонну трубку, підніс її до вуха. Так, дивне шарудіння долинало з неї! Немовби хтось шепотів здаля: чути було чийсь приглушений голос, який швидко-швидко щось говорив, але всі слова зливалися в одноманітне гудіння, не можна було нічого розібрати.
— Алло! — гукнув офіцер. — Алло! Що таке? Говоріть ясніше й повільніше. Не поспішайте так, мов на пожежу! Алло! Чуєте?
У відповідь він почув далекий голос, що, старанно вимовляючи склади слів, заїкаючись, так і не спромігся нічого сказати до пуття. Офіцер розсердився:
— Та що ви там, говорити розучилися, чи що? Я не розберу жодного слова! Повільніше, чіткіше, кажу я вам! Це південь чи північ?
У трубці щось забулькало, затріщало. Але тепер офіцерові пощастило розібрати кілька окремих слів:
— Пошкоджено… хвилин тому… північ… лишився сам… усі інші…
— Що за дурниця, чорти б їх забрали! — аж вилаявся з досади офіцер. — Чи то говорить пост "Північ", чи щось про північний напрям хочуть сказати? А коли щось пошкоджено, то треба негайно полагодити! Чортзна-що! Ей, ви там! — заволав він знову у трубку. — Що сталося? Не можна нічого…
Він раптом спинився, і трубка випала з руки. Офіцер почув зляканий вигук сержанта, який замість нього дивився в окуляри стереоскопічної труби:
— "Люцифер"! «Люцифер»! Виїздить з лісу, пане офіцер!
Офіцер припав до окулярів, відштовхнувши сержанта. Так, навіть у сутінках було ясно видно, як з боку лісу Фонтіверос до застави вздовж шляху рухається краплиноподібний витягнений корпус великого автомобіля. Сумніву не було: це «Люцифер»! Рука офіцера намацала кнопку й натиснула її. Сигнал подано! Але, не довіряючи й цьому, офіцер ще закричав на весь голос:
— Вогонь! Вогонь! Негайно!
Це було зайвим. Ще до того, як до вартових біля гармат, скерованих на південь, долинув голос офіцера, вони вже натиснули на механізми затворів. Клацнула сталь. Але… але пострілу не сталося! У мертвій тиші брязнув другий затвор. І друга гармата також не вистрілила! А величезний сіро-зелений автомобіль, страшний «Люцифер» наближався, здавалося, з неймовірною швидкістю, його зображення в окулярах стереоскопічної труби зростало щомиті…
— Вогонь! — люто закричав офіцер. — Під суд! Розстріляю на місці! Вогонь!
Артилеристи заметушилися біля затворів, щоб замінити снаряди, які, очевидно, дали осічки, — обидва водночас. Проте затвори не відкривалися! У складному механізмі скорострільних гармат щось заїло, затвори немов прикипіли. І найдавнішим було те, що це трапилося знову одночасно в обох гарматах.
Повернути в потрібному напрямі дві інші гармати, що були націлені на північ?.. Але на це вже не вистачало часу. Артилеристи стояли як укопані. Вони почули владний гучний голос, що гримів у повітрі, мабуть, підсилений гучномовцями. То був голос з «Люцифера», який наближався до батареї, схованої в стогах.
— Отже, ви готувалися розстріляти мій «Люцифер»? Ви не зважили на мої попередження й продовжуєте допомагати фалангістській поліції полювати на мене? Ну, що ж, ви самі приготували собі смерть!
"Значить, він бачить нас, незважаючи на все маскування!" — промайнула в чергового офіцера блискавична думка. Відчай охопив його, бо він, як і інші, чув тривожні розповіді про долю знищеного Сивим Капітаном міноносця "Сан-Себастіан". Невже ж і з його батареєю станеться щось подібне?..
Офіцер побачив, як з короткої товстої труби, що стирчала над дахом жахливого автомобіля, з’явилося наче голубувате полум’я. Постріл?.. Але слідом за тим полум’ям не показався дим і не чути було ніякого звуку.
На батареї все завмерло. І офіцер, і кожен з солдатів, що невідривно дивилися в бік «Люцифера», бачили, як із загадкової труби вилетіло невелике дивне кільце. Воно крутилося в повітрі, наче кинуте в напрямі батареї. Воно чимось нагадувало невеличку надуту камеру автомобільного колеса і здавалося цілком мирною річчю, такою неприродною в цих загрозливих обставинах. Наче хтось, бавлячись, жбурнув сюди цю камеру.