— Припустити можна, але здійснити таке не вдасться. Він чужа людина. Його вчинки доводять це, — відгукнувся той самий непримиренний голос.
— Якщо можна припустити, то треба й спробувати, — твердо відповів Фредо Вікторе. — Ми мусимо вжити всіх заходів, щоб могутня зброя Сивого Капітана, його «Люцифер», його технічні здібності, талант і вміння послужили нашій загальній справі. Було б злочином перед народом не зробити цього, бо це заощадить нам чимало жертв під час вирішальних боїв, день яких наближається. Хоч яким це здається важким, треба спробувати вплинути на Сивого Капітана…
— То, може, ти, Фредо, і зробиш це?
— А хоч би й я! Я згоден взяти на себе переговори з Сивим Капітаном. Через деяких відомих мені людей я можу запропонувати йому такі переговори. Звісно, я не можу ручитися за їх успіх…
— Ще б пак!
— Але в разі згоди комітету я зроблю це. Признаюся, що і в мене не дуже багато надії на позитивні наслідки. Проте тоді ми чесно зможемо визнати, що зробили все, залежне від нас. А якщо будуть позитивні наслідки, то ще краще. В усякому разі, товариші, я вважаю, що ми не маємо права не використати всіх можливостей. Справа надто важлива! Отож, якщо немає заперечень, я ставлю на голосування цю пропозицію. Хто за те, щоб ще раз спробувати дійти згоди з Сивим Капітаном і доручити мені провадити з ним переговори, прошу піднести руки!
Пропозиція Фредо Вікторе була ухвалена одностайно. За неї голосували навіть ті кілька членів комітету, які весь час перед тим викрикували про недоцільність будь-яких розмов з Сивим Капітаном. Вдумливі і переконливі слова голови комітету примусили їх погодитися з тим, що треба зробити ще одну, бодай і не дуже надійну спробу.
Справа наближення перемоги, справа згуртування сил народу в його боротьбі проти фалангістського режиму примушувала погодитися з Фредо Вікторе. Це розумів кожен.
Розумів, проте, чи вірив у те, що Фредо Вікторе досягне успіху?
Мабуть, ні. Голова підпільного комітету усвідомлював це, тим більше, що і в нього було чимало сумнівів.
Але, як сказав Фредо Вікторе, справа була надто важлива, — і він ішов на цей крок.
Розділ сімнадцятий
1. ЄДИНИЙ ЗАКОН — ЦЕ МІЙ ЗАКОН!
Вечірні газети не принесли жителям столиці ніяких важливих новин, вони лише знов і знов повторювали те, що було видрукувано в ранкових. Люди чекали якогось офіційного урядового повідомлення в справі Сивого Капітана. Але уряд усе ще мовчав. І це ще більше нервувало.
Увечері з якихось невідомих джерел по місту поповзли чутки про те, що через деякий час по радіо передаватиметься важливе повідомлення міністерства внутрішніх справ. І хоча ніхто не знав, чи мають ці чутки реальні підстави, чи є вони чиєюсь вигадкою, біля радіоприймачів і вуличних репродукторів збиралися люди й чекали: кожному хотілося першому довідатися про ті заходи, які уряд збирається вжити проти людини, оголошеної поза законом.
І от настав час передачі вечірніх новин. Диктор своїм випестуваним голосом промовив кілька вступних слів і потім урочисто повідомив:
— Увага, увага! Зараз ми будемо передавати повідомлення міністерства внутрішніх справ про державного злочинця, так званого Сивого Капітана. Слухайте, слухайте!..
Слухачі насторожилися, перезирнулись: ось воно! Чутки не були марними!
Але їх чекала несподіванка. Та не лише їх, а й самого міністра внутрішніх справ!
Голос диктора враз наче захлинувся. В репродукторах щось хрипко зашаруділо, пролунав пронизливий свист, схожий на виття сирени, тривожної, пересторожливої. І тоді репродуктори заговорили знову, проте вже зовсім іншим голосом, дещо напруженим, але чітким і ясним:
— Так, слухайте повідомлення про так званого державного злочинця Сивого Капітана! Тільки це повідомлення робитиме не міністерство внутрішніх справ злочинного генерала Фернандеса, якому, по суті, нема чого й сказати, а сам Сивий Капітан! Слухайте, люди, з вами говорить Сивий Капітан, який через голову фалангістського уряду звертається до всіх! Слухайте, це говорить Сивий Капітан!
Юрби слухачів завмерли біля репродукторів. Десь задзвонили тривожні дзвінки телефонів, десь забігали й заметушилися поліцаї й жандарми. З гаражів вихопилися мотоцикли й автомобілі, в них на ходу стрибали озброєні агенти, розганяючи прохожих пронизливими сигналами. Можливо, вони поспішали до радіостанції, до радіопередавача столиці, щоб спинити його роботу, щоб обірвати промову Сивого Капітана?
Тим часом голос з репродукторів не замовкав. Ті, хто чув Сивого Капітана раніше, помічали навіть деякі зміни в його голосі, що звучав тепер напружено, загрозливо, позбавлений спокійного, дещо презирливого забарвлення, яке було властиве йому тоді. Так, це говорив той самий Сивий Капітан, але разом з тим і не той!