Здавалося, що останні слова своєї промови Сивий Капітан сказав в абсолютній тиші. Та чи не було так і насправді? Чи не всі, хто слухав його, завмерли від несподіванки біля репродукторів, вражені страшними погрозами, приголомшені тим, що Сивий Капітан оголосив себе єдиним володарем країни? Що ж тепер буде? Громадянська війна? Проте ні; адже в громадянській війні клас воює проти класу. А тут було зовсім інше: Ернан Раміро, користуючись могутністю свого «Люцифера», його смертоносною зброєю і справді непереможністю, своїми власними силами збирався помститися фалангістам. Правда, він закликає народ стати на його бік, обіцяючи йому волю і щастя, обіцяючи демократичний лад. Та, зрештою, хто з попередніх диктаторів Іберії не обіцяв того ж самого, захоплюючи владу? Хіба ж не обіцяв такого красномовними словами і теперішній володар Іберії, кривавий генерал Фернандес?..
Це пам’ятали всі. Хіба ж можна вірити словам людини, яка прагне влади? Та ще й такої, що з перших кроків починає проливати кров?.. Адже це обіцяє мало доброго, тим більше, що Сивий Капітан з перших своїх кроків уже оголошує себе по суті повновладним диктатором. Ні, все це виглядає дуже погано…
2. ЯК ЖЕ БУТИ ТЕПЕР?
Ще страшнішим, ще загрозливішим здалося все це Олесеві, який не пропустив жодного звуку із сповненої гніву й образи промови Капітана. І хоч у тій промові не було слова «диктатор», воно само собою виникло в свідомості юнака. Та й як інакше можна зрозуміти Капітана? Який інший висновок можна було зробити з усього, що він сказав?
Сивий Капітан — диктатор! Ернан Раміро, саме ім’я якого після розповіді Валенто Клаудо стало звучати для Олеся символом благородних поривань, незламної мужності, втіленням найкращих людських рис і непоборної стійкості, — Ернан Раміро — диктатор! Яке огидне, чуже слово! За ним для юнака завжди стояло уособлення жорстокості, свавілля, небажання ні на що зважати, крім власної пихи і самолюбства, сп’яніння владою. Диктатор…
Ні, це неймовірно… але ж Олесь чув це на власні вуха!
Так, Ернан Раміро свого часу зазнав багато лиха від фалангістського уряду, від поліції, жандармерії. Тільки залізна мужність допомогла йому врятуватися з фалангістських катівень, тільки надлюдська витримка і наполегливість дозволили йому здійснити свою мрію і збудувати чудесний «Люцифер», стати знов незалежним господарем власної долі. Навіщо він створив «Люцифер»? Чи тільки для того, щоб здійснити свою давню мрію, яку він виплекав разом з Анхело Альваресом і Хуанітою? Певна річ, і для цього теж.
Але, напевне, Ернан Раміро зробив це і для того, щоб довести фалангістському урядові, що він не боїться його і може помститися за себе і за своїх друзів. Усе це так, усе це можна зрозуміти…
А потім…
Потім, з самого початку подій, коли поліція почала переслідувати його, в Раміро з новою силою спалахнула нестримна палка лють проти фалангізму. В ньому, як живі, воскресли нестерпно тяжкі спогади про те, що вчинили фалангісти з ним самим… ні, більше того, що вчинили вони з його другом Анхело Альваресом, вірною дружиною Хуанітою і маленьким сином Лорхе! То були жахливі спогади людини, яка втратила все, що любила, для чого жила. І лють, яка спалахнула в серці Ернана Раміро, перетворилася на всевладну жадобу страшної помсти фалангістам. Адже тепер Ернан Раміро мав для цього необмежені можливості!
Олесеві думалося, що така людина, як Ернан Раміро, яка втратила в своєму житті всіх близьких, мусила полюбити, як живу істоту, своє дивовижне творіння, напівфантастичний «Люцифер». Фалангістська поліція завдала шкоди "Люциферові", в якому для Ернана Раміро скупчилося все те, що залишалося для нього від щасливого минулого, в чому він знайшов для себе відраду і новий зміст життя. Це ще більше розлютило Ернана Раміро. І тоді Сивий Капітан вирішив, що й він мусить вжити зброю! Роздратований і розгніваний, він прийняв на себе роль месника, який має помститися фалангістам за все-все. А що далі розгорталася боротьба, то більше Ернан Раміро втрачав свою звичну стриманість, владу над собою. Він розпалювався більше і більше. Спробувавши могутність своєї зброї на ділі, Сивий Капітан наче сп’янів і кинув думати про все, крім помсти фалангістам. Ця думка цілком оволоділа ним, і вів, захоплений нею, дійшов зрештою до того, що оголосив себе фактичним диктатором.